Завантажити

родив?
Свирид. Ще й який хліб!
Денис. Навдивовижу!
Роман. Тоді земля мала силу; а тепер вже переорали її на попіл, знесилили. Замість того щоб обробляти, наприклад, так, як німці-колоністи обробляють землю, наш брат тільки дряпа і всі надії склада на бога.
Денис. Як бог захоче, то й на голому вродить.
Харитон. Без бога ні до порога.
Роман. А звичайно. А друга приказка каже: "Поможи, боже! - Роби, небоже!" Отже, німці, мабуть, цю приказку добре розжували.
Свирид. Так то ж німці!
Роман. Такі ж люде, як і ми; і тому ж богові моляться. Німці до ладу обробляють землю та ще й удобряють.
Пилип. Там і спромога, і снасть інша!..
Харитон. Та, може, воно... Ну, скажіть, на милость божу! Тепера у мене плуг є, то леміш на ньому ще від діда! Що ж мені - поламати його чи спалити та німецького купувати?
Денис. Ось знаєте, що я вам скажу? Дайте ви мені отак, як я оце стою: десятин з тридцять землі на вічність та плугів зо три, волів, годів на п'ять вільготу...
Пилип. Та ще чого?
Денис. Ще чого? Та хоч і годі!
Свирид (усміхається). І небагато чоловікові забагнулося!
Денис. І тоді побачите, яким я зразу зроблюсь розумним.
Пилип. А так, так!..
Денис. Ти-бо не такий! Чого шкіришся? У тебе плуг, волів є, то й розум у тебе є! Свирид має дві пари волів та четверо коней? Він теж розумний! Тепера у Романового батька: сімдесят десятин землі, свій хутір, худоби сила, грошей повні кишені, усякі достатки!.. То нже Роман мусить бути розумнішим над вами обома... Одним лицем: памещик-о! А ми злидні, то ми вже дурні, болвани!.. Шапочку повинні здіймати перед ду-карями!.. Ні, ти спершу дай мені силу, то й я показав би себе!
Пилип. Оце правда! Що правда, то не гріх! Таку вже правду сказав, як на квитанції списав! Хто-хто, а ти показав би себе: щодня одвідував би всі шинки.
Денис. А чи не плюну я тобі межі очі?

ЯВА 6 Ті ж, писар і старшина.
Писар. Што, Роман Софронович, все з мужичками гуторите?
Роман. А хоч би й так, кому від цього зашкодить?
Писар. Сколько разов постерегаю вас у єтих вре-мяпровожденіях, ну не соображу: какая вам вигода?
Старшина. І я не соображу.
Роман. А так собі балакаємо, та й годі: не кожне слово мимо вуха летить, інше і в вухо.
Писар. А по-моєму, з ними розглагольствовать, що ао воді батогом хлестать!
Пилип. Тобто ми такі дурні?
Писар. Не в том расчот...
Свирид. Ав чім же?
Писар. Што просвещенія на вас не видать...
Старшина. Нікоторої прибавки!
Пилип. З путящої балачки, то .й ми дещо розжовуємо.
Свирид. Таки як добре пожуєш, то й розсмакуєш...
Писар. Сомніваюсы Думаєте, што я єту орду не пробував цівілізувать? Двадцять разов принімався - не дєйствуєт! Ти йому образи, а він тобі лика!..
Старшина. Така навкруги необразованость!..
Денис. Це правда, господин старшина! Істинно, як на гладкому, як на черіні!.. Коли несила, то краще мовчати!..
Старшина (грізно). Тобі давно вже пора замазати рота!
Денис. То я його не геть-то ще й роззявляю!..
Старшина (скоса зиркнув). Чу-чю в хлів!
Денис. Та я... (До Харитона). Ходім! Началство, звісно, треба мовчати.
Пішли з Харитоном.
Писар. Скажіть нашим мужичкам: господа, просимо викушать по чарочці...
Денис (оглядається). Га?
Писар. О! (До Дениса). Ступай, ступай! По чарочці, так єто на них дєйствуєть! Примєрно, почну їм пояснять про телеграф...
Роман. Про телеграф? Навіщо ж це?
Писар. Как? Ото ж у нас телеграф проходить?
Старшина. Стовпи ото і дріт, то ж телеграп?
Роман. Ну?
Старшина. От тобі й нуі По ньому ж депеші йдуть. Примєрно: тут бренькни, а в Петербурзі чутно!
Писар. Заговорю з ними об суєтності мірской: вони сисчас собстветную суєтность: "А чи не чувать там ще, чи скоро нам іемлі приріжуть?"
Пилип. Що в кого свербить, то він те й чуха. Свирид. Кожному своє на думці. Мовляв: бондареві-обручі, цквцеві-ремінь, хліборобові-земля!.. Роман. На мою думку: селянинові до телеграфу ще мало клопоту.
Писар. Ну, (то ви розводите канітель! Старшина. Або як урядник кажуть: "мирхлюндію"?
Роман. Балакали б про те, що селянинові корисніш. Наприклад, хоч би розтлумачили їм "крестьянське положеніє"...
Писар. Вотне було печалі!
Роман. Ви, пане писарю, згорда дивитеся на мужика і лічите сезе надто розумнішим від нього; а коли б ви балакалї з ним, як з рівнею, було б пуття. От сьогодні, наприклад, у нас велике свято, зібрали б ви громаду та й поміркували б гуртом: хто той, котрого усі християне в цгй день величають?
Писар. Це діло попове! Спрощу вас: видали ви "рыцаря печального образа"? Так осьдечки він стоїть перед вами.
Роман. Скажіть, бога ради, від чого це, як тільки балачка наша доходе до краю, до діла, ви зразу починаєте замазувгти мені очі чорт батька зна чим?
Писар. Но однако ж... Впротчем, я нісколько не охотен вам больщ возражать, потому што нема тут такого третього, котрий би обсудив: хто з нас больш не при своїм умі-розумі!
Старшина. Слухайте мене! Я вам по настоящій совісті скажу, щз з мужиком ніколи не слід у

читати