Завантажити

Осіння туга серце огорнула
Стіною золотавого дощу,

Душа самотній морок вмить відчула,

І мрії я за літом відпущу.

Роки минають, змінюється місто,

Стіною скла замінене життя,

Каштани – давня гордість і намисто,

Сучасність віддала у небуття.

Машин яскравість на шляху вражає,

Знайомі люди в них давно чужі:

Їх сіра втома, біль очей, вбиває,

Ще досі рідні та вже на межі.

Книжок модерність зваблює тілами,

Лишаючи в душі провалля, бруд,

Тематика жорстокіша з роками,

Вони сучасність віддають під суд.

Осіння туга кожен рік кружляє,

Яскравим листям місто огорта,

Чому я мрії знову відпускаю,

І в серці оживає самота.

читати