Завантажити

наречено її в хрещенні ім'ям Олена, як ото й колишню цесарицю, матір великого Костянтина. І благословив її патріарх, і відпустив її.
А по схрещенні призвав її цесар і сказав їй: “Я хочу взя тебе за жону”. Вона тоді мовила: “Як ти мене хочеш узяти, ко охрестив мене сам і назвав мене дочкою? Адже в християнах нема такого закону — ти ж сам знаєш”. І сказав цесар: “Перехитри ти мене єси 2, Ольго”. І дав він їй дари многі — золото, і серебі і паволоки, і начиння різного, і відпустив її, назвавши її дочко своєю.
Вона ж, збираючись додому, прийшла до патріарха, благословення просячи для роду [свого], і сказала йому: “Люди мої
погани і син мій, — хай би уберіг мене бог од усякого зла”. І мовив патріарх: “Чадо вірнеє! Ти в Христа охрестилася єси і в Христа втілилася. І Христос убереже тебе, як ото уберіг Єноха в найдавніші покоління, потім Ноя в ковчезі, Авраама од Авімелеха, Лота од со-домлян, Мойсея од фараона, Давида од Саула, трьох отроків3 од [смерті в] печі, Даниїла од звірів, — так і тебе він ізбавить од врага і сітей його” 4. І благословив її патріарх, і пішла вона з миром у землю свою, і прибула до Києва.
Се ж [усе] сталося [так], як при Соломоні: прийшла цариця ефіопська, хотячи почути мудрість Соломонову, [і] велику мудрість побачила5, і свідчення [її]. Отак і ся блаженна Ольга шукала істинної мудрості божої. Але та, [цариця ефіопська], — людської, а ся — божої. “Бо ті, що шукають премудрості, — знайдуть [її] ” 6. “Премудрість на розпуттях волає, і на дорогах сміливо [голос] підносить, і на краях стін із заборолами проповідує, і в воротах городських одважно говорить: “Скільки ж літ ви, невігласи, [будете] і держатися неправди?” 7 А ся ж блаженна Ольга з малих літ шукала мудрості, яка є лучче від усього на світі сьому, і знайшла вона перло многоцінне, що ним є Христос. Сказав бо Соломон: “Бажання благовірних насолоджує душу [їх] ” 8, і “прихили серце своє до розуму” 9, бо “тих, що люблять мене, [премудрість], — я люблю, і ті, що шукають мене, — знайдуть мене” . Бо господь сказав: “Того, хто приходить до мене, — я не вижену геть” 11
Ся ж Ольга прибула до Києва, як ото ми сказали, і прислав до неї цесар грецький [послів], мовлячи: “Многим одарив я тебе, і ти говорила мені: “Коли я повернуся в Русь, [то] многі дари пошлю тобі: челядь, і віск, і хутро, і воїв багато на поміч”. Ольга ж, відповідавши [цесареві], сказала послам: “Якщо ти, отож, так само постоїш у мене в Почайні 12, як і я в Суду, — то тоді я тобі дам”. І відпустила вона послів, це сказавши.
Жила ж Ольга [разом] із сином своїм Святославом, і повчала його мати охреститися, та не зважав він на це, ні до вух не брав. А якщо хто хотів [своєю] волею охреститися — [Святослав і його дружина] не боронили, але глумилися з того. “Адже для невіруючих віра християнська юродство єсть” 13; “не знали бо [її], ані розуміли ті, які ходять у тьмі, і не відали вони слави господньої” 14, “бо одебеліли серця їх, і ушима ж важко вони слухали, [а] очима [не хотіли] видіти” 15. Сказав бо Соломон: “Діла нечестивих далекі від розуму” 16, “хоча я, [премудрість], кликала вас, та ви не послухали, і простерла я слова [мої], а ви не розуміли, і одкидали ви мої поради, а моїх же докорів не слухали”, “зненавиділи бо ви премудрість і страху господнього не прийняли, не хотіли ви слухати порад моїх і зневажали мої викриття” 17.
Отак і Ольга часто [Святославові] говорила: “Я, сину, бога пізнала і радуюся. Якщо й ти пізнаєш бога, то радуватися станеш”. Але він не слухав цього, кажучи: “Як я інший закон один прийму? Адже дружина моя з сього сміятись почне!” Вона тоді сказала йому: “Якщо ти охрестишся, — всі це саме вчинять”. Та він не послухав матері і додержував поганських звичаїв, не відаючи, [що] коли хто матері не слухає, — у біду впадає. Як ото сказано: “Якщо хто отця чи матері не слухає, — смертю хай умре” 18. Сей же [Святослав] після цього гнівався на матір, бо Соломон сказав: “Той, хто повчає злих, — наживе собі безчестя; викриваючи нечестивого, він опорочить себе, бо викриття нечестивих — це страждання їм, [обличителям]; не викривай злих, щоб не зненавиділи вони тебе” 19. Та, проте, любила Ольга сина свого Святослава, мовлячи: “Нехай буде воля божа. Якщо бог захоче помилувати рід мій і землю Руськую хай покладе їм на серце звернутись до бога, як ото і мені бог дарував”
І, це сказавши, молилась вона за сина і за людей у всі дні і ночи, вирощуючи сина свого до змужніння його і до повноліття його.
У РІК 6464 [956].
У РІК 6465 [957].
У РІК 6466 [958].
У РІК 6467 [959].
У РІК 6468 [960].
У РІК 6469 [961].
У РІК 6470[962].
У РІК 6471 [963].
У РІК 6472 [964]. Коли князь Святослав виріс і змужнів, став він воїв збирати, багатьох і хоробрих, бо й сам був хоробрий і легки Ходячи, яко пардус1 , багато воєн він чинив. Возів же за собою в не возив, ні котла [не брав], ні м'яса [не] варив, але, потонку нарізавши конину,

читати