Завантажити

вибило списа з рук його. А коли Василько погнався за ним, [Небром], був голосний крик: “Брат твій б'ється позаду”, — і він, лишивши [Небра], вернувся брату на поміч. А той од них утік, і інші [ятвяги] розбіглися. Та ми, це залишивши, до попереднього повернемось.
Данило тим часом послав [тисяцького] Дем'яна до тестя свого [Мстислава Мстиславича Удатного], кажучи йому: “Не подобає .юпінянам держави Чорторийськ, бо не можу я їх терпіти”. І коли Дем'ян вів із ним, [Мстиславом], мову, [Мстислав сказав Данилові]:
“Сину! Завинив я, не давши тобі Галича, а давши іноплеміннику за радою Судислава обманника. Обманув бо він мене. Якщо бог захоче, ми підемо оба на них 89. Я посаджу [на коней] половців, а ти [підеш] зі своїми. Коли бог дасть його 90 нам обом [побити], — ти візьми Галич, а я Пониззя. Хай бог тобі поможе! А про Чорторийськ ти прав єси”.
І Дем'ян приїхав у велику суботу, а назавтра, на Великдень, приїхали Данило й Василько до Чорторийська. В ніч на понеділок облягали вони город, — тоді ж кінь Данилів застрілений був із городської стіни, — а на ранок оточили удвох город. [І воєвода] Мирослав та Дем'ян сказали: “Оддав бог ворогів наших у руки ваші”. Данило тим часом повелів піти приступом до города, і взяли вони город їх, і князів їхніх 91 захопили.
А потім Мстислав помер, великий удатний князь. Він жадав ото [перед смертю] побачити сина свого Данила, але Гліб Зеремійович, підбурений будучи завистю, не пустив його, хоча він, [Мстислав], хотів поручити статки свої і дітей у руки його, [Данила], бо мав до нього любов велику у серці своїм.
А потім же [Данило й Василько] відпустили Ярослава [Інгваревича] і дали йому Перемиль, а згодом Межибоже.
У рік 6736 [1228]. У той же рік Кирило, митрополит, преблаженний і святий, приїхав був уладнати мир, але не зміг 92.
Потім же Ростислав [Святополкович] пінський, не перестаючи, обмовляв [Данила], — бо діти його були забрані [в полон]. І Володимир [Рюрикович] київський зібрав [проти Данила] воїв, [і] Михайло [Всеволодович] чернігівський [теж]. [Володимир говорив]:
“Отець же його постиг був отця мойого”, — бо була в нього боязнь велика в серці його 93. Володимир, отож, посадив [хана] Котяня на коня і всіх половців, і прийшли вони до Каменця, — Володимир же з усіма князями, і Михайло з усіма князями, і куряни, і піняни, і новгородці, і туровці, — і обложили Каменець.
Данило ж, обманюючи їх, удавав, що хоче мир із ними вчинити, і поїхав у Ляхи по підмогу, а Павла, [посла] свого, послав до Котяня, кажучи: “Отче! Одверни війну сю, помирись зо мною”. І він, [Котянь], поїхавши, пограбував землю | Галицьку і пішов у землю Половецьку, а до них не вернувся.
У Галичі ж пробував королевич [Андрій] і [боярин] Судислав [Бернатович] із ним, і [Андрій] мав мир з Володимиром [Рюриковичем] і [з] Михайлом [Всеволодовичем]. Але ці, не досягнувши нічого, вернулися.
Данило ж і Василько, зібравши ляхів многих, пішли до Києва з Пакославом [Войцеховичем], воєводою [лядським], і Олександр (Всеволодович] з ними обома [пішов]. Але [їх] зустріли посли од Володимира й Михайла, [бояри] Воротислав Петрович i Юрій Толігнівич, пропонуючи мир. i вони замирилися, а ляхи вернулися назад.
У рік 6737 [ 1229]. У ті ж роки Лестько убитий був, великий князь лядський, на .сеймі був убитий Святополком [поморським] 94 і Одоничем 95 Володиславом за намовою бояр невірних.
По смерті брата свого [Лестька] Кондрат, [князь лядський], увійшов з Данилом і Васильком у велику приязнь і просив їх, щоб вони прийшли йому на підмогу. І вони пішли удвох йому в поміч на Володислава на Старого 96. Самі ж вони пішли обидва на війну, а в Берестії зоставили Володимира [Ростиславича] пінського, і угровчан, і берестян — стерегти землі од ятвягів.
У той же час пустошила литва Ляхів. Вважаючи, що вони в мирі є [з Данилом і Васильком, литовці] прийшли до Берестія, але Володимир сказав: “Хоча ви й у мирі єсте, та зо мною ви єсте не в мирі”. І вийшов він на них і берестяни всі, [і] побили вони їх усіх.
Данило ж і Василько прийшли до Кондрата. І, порадившись, рушили вони до [города] Каліша, і ввечері прийшли до [города] Варти 97. А назавтра, коли світало, перейшли вони ріку Просну 98 і рушили до города, і тої ночі був великий дощ. Побачивши ж, що ніхто не чинить спротив, вони пустили [воїв] пустошити і грабувати. Руси тоді домчали [до города] Милича і Старгорода, і кілька сіл воротславських 99 зайняли, і взяли здобич велику, і вернулися. І прийшли вони в стани, гадаючи, як піти до города на бій, бо ляхи не хотіли битися 100.
Назавтра ж Данило й Василько, узявши воїв своїх, пішли до города. Кондрат теж, який любив руський бій, заставляв ляхів своїх [битися], але ті все одно не хотіли. Тим часом вони обидва, [Данило й Василько], пішли приступом до воріт калішських, а [воєводу] і Мирослава й інші полки послами в тил города. Город же обступила вода і сильні лози й верби, і вони самі не

читати