Завантажити

з ними
розважишся.
О к с а н а (одвертається)
Я й в вічі не насмію
їм глянути...
С т е п а н
Ну, в Київ подамося,
помолимось, нехай нас бог простить,
нехай тобі здоров'я верне!
О к с а н а
Нащо?
Кому потрібне те моє здоров'я
та й я сама?
С т е п а н
Мені, моя єдина!
Я ж так тебе люблю!
О к с а н а
Т обі здається.
Ти жалуєш мене, але любити...
таки й нема за віщо... Я тепер
така недобра стала, вередлива...
С т е п а н
Ні, ні, моя хороша!
О к с а н а
Я — хороша?
Хоч би й була коли яка краса,
то вже давно вона з обличчя спала...
С т е п а н (гладить її руку, низько похиливши голову)
Ти шарпаєш себе речами тими.
Не треба стільки говорити...
О к с а н а
Правда...
С т е п а н
Та й що картатися словами, люба?
Нас доля так уже скарала тяжко,
що, певне, й бог простить усі гріхи.
Хто кров із ран теряв, а ми із серця.
Хто засланий, в тюрму замкнутий був,
а ми несли кайдани невидимі.
Хто мав хвилини щастя в боротьбі,
а нас важка, страшна душила змора,
і нам не вділено було снаги
ту змору подолати...
О к с а н а (спокійніше й лагідніша, ніж досі)
Так, се правда.
Але ніхто сього не зрозуміє,
поки ми живі. Отже, треба вмерти.
Ти, певне, довше проживеш, ніж я, —
до рук тобі свій заповіт віддам я,
а ти його передаси родині
і братчикам, хто ще живий лишився.
С т е п а н (з гострою тугою)
Ой, краще б я тобі таке казав!
О к с а н а (підводиться й прихиляє його до себе)
Ні, любий, ти на світі потрібніший,
тобі ще є про що й про кого дбати.
Борцем не вдався ти, та після бою
подоланим подати пільгу зможеш,
як ти не раз давав... На бойовиську
не всі ж померли, ранених багато...
поможеш їм одужати, то, може,
колись там... знов зібравшися до бою,
вони тебе згадають добрим словом...
а як і ні — не жалуй, що поміг.
 
Сидять якийсь час мовчки, обнявшись.
 
С т е п а н (підводиться і подає Оксані руку)
Ходім, я заведу тебе до хати.
Бач, сонце вже навзаході.
О к с а н а
Ходім
(Спираючись на руку Степанову, іде до будинку.
Не доходячи рундука, спиняється і обертається,
дивлячись на західне сонце, що вже зникає за обрієм).
Добраніч, сонечко! Ідеш на захід...
Ти бачиш Україну — привітай!
27-29.IV 1910

читати