Завантажити

трагедії Озерова «Едіп» і «Фінгал», водевілі і якусь малоросійську п’єсу (очевидно, комедію Гоголя-батька. — Л. Т.), від якої публіка надривалась од сміху. Але найбільш удало в нас удавалась комедія Фонвізіна «Недоросль». Бачив я цю п’єсу в Москві і в Петербурзі, але зберіг завжди те переконання, що жодній актрисі не вдавалась роль Простакової так добре, як зіграв цю роль шістнадцятирічний тоді Гоголь».
...А тепер подивимось на галерею діячів російського і українського мистецтва, які прямо чи опосередковано формували творчу особистість Гоголя до від’їзду з України в Петербург. Василь Капніст — патріот рідної землі, який перекладав «Слово о полку Ігоревім» українською, автор знаменитої на всю Росію п’єси «Ябеда», сини якого пішли за декабристами; Іван Котляревський, славетний полтавець, зачинатель нової української літератури, з чиєї «Енеїди» Микола Гоголь брав епіграфи до своїх творів; Василь Наріжний, який народився поблизу Василівки в селі Устивиця; полтавець Микола Гнєдич, знаменитий перекладач творів Гомера; однокашник Миколи Гоголя по Ніжинському ліцею, згодом автор відомих «Малоросійських приказок» і роману «Чайковський» полтавець Євген Гребінка; нарешті, батько письменника В. О. Гоголь — український драматург. Як бачимо, творча аура, яка оточувала Миколу Гоголя, була насиченою і енергетично активною. Їх літературні й культурні уподобання, спосіб мислення несли в собі відбиток впливу ідей Києво-Могилянської, а згодом Київської духовної академій. Свого часу Миргород відвідував визначний український філософ Г. С. Сковорода, його вплив на творчість і філософські шукання Гоголя очевидний. Так формувалась українська ментальність М. В. Гоголя, і коли він двадцятирічним юнаком приїхав до Петербурга, це був не провінційний «неофіт», а молодий літератор, який мав цілком достатню вищу освіту, знав європейські мови. Ще раз подумки згадаємо і знаменитого царського канцлера, українця, графа Олександра Безбородька. І його брата князя Іллю Безбородька, на чий кошт був відкритий Ніжинський ліцей — до Харківського університету найбільший осередок освіти і культури в Україні.
Когорта вихідців з України була різною — були серед них і самостійні «планети», і менші «супутники», але ця культурна планетна система відігравала величезну роль у становленні російської літератури, яка по праву відома світові як велика російська література. Українці щиро хотіли привнести в «общерусскую» літературу демократизм і національну своєрідність, завдяки їм ми можемо говорити про «українську школу» в російській літературі. Вони прагнули імперської трибуни, бо мали що сказати Росії і світові. Більшість із них щиро вірили в можливість впливу не тільки на культуру, а й на суспільно-політичну думку імперії. Однак той же Капніст цілком серйозно сподівався на допомогу західних країн, зокрема Німеччини, у справі надання Україні автономії. Уже згадуваний Василь Наріжний гостро критикував імперські порядки, ставлення до приєднаних держав і територій. Цензура так і не дозволила за його життя друк його творів повністю.
Були й інші випадки. Колега М. В. Гоголя по Ніжинському ліцею Нестор Кукольник одержав з рук імператора золотий портсигар за вірнопіддану п’єсу «Рука Всевышнего Отечество спасла». За ним закріпилось навіть прізвисько «Возвишений» за твори «високого штибу». Він свого часу мав хоч і короткий, але феєричний успіх, і навіть Бєлінський хвалив його прозу «за чудове володіння російською мовою».
Однак такі випадки не визначали загальної тенденції, і українці та вихідці з України позитивно впливали на процес становлення великої російської літератури. Серед них на першому плані був славетний українець М. В. Гоголь, якому судилося кардинально реформувати тодішню російську літературу, прищепити їй принципи демократизму та розкутості європейського культурного процесу.
А поки в Ніжині на квартирі у професора Білоусова, який сприяв творчому самовияву, по суботах збирались Гоголь, Кукольник, Базилі, Прокопович, Гребінка. Читали свої нові твори, робили їх критичний аналіз, відбирали для розміщення в рукописному журналі. З цих учнівських видань почалася літературна дорога Гоголя, Кукольника і Базилі. Микоша Гоголь не дуже любив точні науки, а також мовно-риторичну схоластику. Маючи відмінну пам’ять, він схоплював необхідне на лекціях і, підготувавшись за кілька днів перед екзаменом, успішно переходив у вищий клас. І що важливо — це була батьківщина письменника. Весною і восени до послуг ліцеїстів був великий ліцейський сад, де вони проводили більшу частину свого позакласного часу. І все це було під чудесним небом України. Дехто з вихованців, серед них і Микоша Гоголь, брали з собою в сад необхідний письмовий матеріал і там обдумували свої твори. Були й розваги. «Тепер у нас ярмарок, — пише Гоголь своєму дядькові П. П. Косяровському, — ми провели час непогано, безперестану їздили по ярмарку і розорялися в пух... Я один промотав пару цілкових...»
Закінчивши курс наук, Гоголь негайно переодягся в «партикулярний одяг». Це був

читати