Електронна бібліотека/Поезія

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити

Приводить її до свого дому,
де підлога зі світлого дуба
поділена сонцем на теплі квадрати,
де вікна в малий садок,
де балкон із китайським ліхтариком,
жовті гірлянди,
де канарка у мідній клітці,
добірні книги й вініли,
високі свічки у пляшках з-під вина,
але головне – це ліжко,
широке, ніби Ла-Манш, біле,
як скелі Дувра.
Йому вже доводилось чути, що українки
такі унікальні, гарячі й ніжні водночас –
тож ось.
Але разом із нею
заходять одразу ще кілька жінок.
Прабаба, що виміняла на хлібину
рясні родинні коралі –
їхні окремі разки
досі блукають онлайновими аукціонами,
ніби жили, наповнені кров´ю, безсилі
зібратися знов у спільному тілі;
інша прабаба,
зґвалтована тричі вже у визволеному селі,
бо німці
якось були посоромилися
перед дітьми;
ще баба, котра рубала садок
за батьківським наказом
і плакала –
не настарчити на податок;
і навіть мама із номерком, виведеним
по-концтабірному,
кульковою ручкою на руці, аби вистояти
майже добу на холоді в черзі по чобітки,
яких їй однаково не дісталося;
і ще найближча подруга,
яка вже пів року не відписує
з окупації.
Вони заходять, стають навколо
і дивляться,
ніби це шлюбна ніч у королівських покоях.
І вона не може розслабитися, взагалі нічого
не може.
Намагається пояснити,
виходить уривчасто, збито.
Він усе ж ображається, повертається спиною.
Довго думає, перш ніж заснути:
знову ці незручні, істеричні,
травмовані українці.
Ось іще з однією, – думає, – не пощастило.



Партнери