Завантажити

повне з високим i широким одслоненим чолом. Брови лежали низько й рiвно над карими ясними, чималими очима. Чималi рум'янi губи були складенi щiльно i навiть трохи сердито. Його погляд, виявляючий розум i тяму, був твердий, спокiйний. Рiдко траплялось бачить таке лице, де одразу можна було б примiтить думи, й розум, i завзятiсть. Та не було тодi нi навкруги його, нi в його самого матерiалу для правдивої, широкої думи та широкого погляду, його рушення, його хода - все було поважне. Вiн ступав кожною ногою, нiби думаючи, як треба ступить, все ходив задумавшись. А як було сяде чи стане, згорнувши руки i спокiйно дивлячись, його постава була така картинна, хоч малюй па полотнi.

Найуподобнiша йому наука була фiлософiя. Вiн сам вивчив нiмецьку мову, i на його столi купою лежали нiмецькi фiлософськi книжки, тодi як його товариш Воздвиженський день i нiч сидiв над грецьким язиком i, по старiй традицiї, вчив теологiю. Тодi ще студенти були вiрнi духовi академiї.

Воздвиженський, при великому зростi, був неповертайло. Його кругла голова з широким круглим "париком", ясним, мов коноплi, його широке чоло i при йому куций нiс i тупо одрiзане пiдборiддя - усе те було дуже не в пропорцiї з огрядною постаттю. Але вiн був поставний, веселий, говорючий i любив товариство. Через свою веселу вдачу й гарний голос вiн подобавсь паннам i панiям.
Дашкович дуже любив чистоту, здається, по природi. Його столик був застелений скатертю, його лiжко стояло прибране й застелене. Часто вiн брав лiнiйку i вигладжував нею скарбове бiле з синiми берегами одiяло так, що на лiжку не було i складочки. Вiн сiдав i лягав на лiжко дуже обережно i дуже не любив, як хто стороннiй товкся на його постелi. Воздвиженський смiявся з того i не раз по виходi з хати Дашковича перевертав все на його лiжку догори дном. Вертаючись додому, Дашкович заставав на постiлi нiби слiд землетрясiння i звав за це Воздвиженського туляком-подляком. Таке прiзвище за туляком зосталося i до цього часу, бо затвердилося пiсля того дуже поганою репутацiєю.
Так як харч в академiї була дуже погана, то Дашкович, Калiмерi й iншi слов'яни їли в пости скоромне - ковбаси, сало, масло; варили тихенько в чайниках яйця i закидали шкаралющi на грубу, а часом i за вiкна. Од того монастирський двiр у пiст був засiяний бiлими шкаралющами, неначе снiгом. Воздвиженський дуже за це гнiвався, як аскет, i грозив розказати ректоровi. Всi почали його стерегтись i в пiст виходили їсти скоромне у другi номери.

I пiшло потiм студентське життя тихо й однаково. Всi мусили засiсти за науку. Всi мусили, хоч i через силу, привикать один до другого. Дашкович, грек Калiмерi, Петрович й iншi слов'яни були вищi розвитком, цивiлiзованiшi: вони впливали на грубу й дику натуру Воздвиженського. Вiн сам незчувся, як перестав уставать вночi й молиться богу, як покинув грецький язик i взявся до французького, як почав чепуриться i прибиратись. Вже вiн не стукотiв по номерi чобiтьми, гуляючи, нiби на злiсть усiм. Цивiлiзацiя того краю, куди його занесла доля, трохи стерла з його темнiшi плями. Одначе товаришi одхилялись од його, хоч вiн i приставав до других. В його натурi було стiльки нецеремонностi, що здавалось, нiби вiн от-от махоне лапою по спинi або й по щоцi! Вiн обтесався трохи тiльки зверху.
Київська академiя того часу стояла дуже низько i не давала нiчого для мислi. Вона була перероблена з старої Могилянської академiї. Замiсть латинського язика уряд завiв великоруський. Про український язик нiхто не дбав, хоча не так давно студенти писали вiршi чистим українським язиком. Академiя зосталася дуже позаду од свого часу: в нiй панувала схоластика, од котрої висихала всяка мисль в головах студентiв. Свiтськi науки були закутанi в дух теологiї. Тiльки одна фiлософiя стояла усе дуже добре. Академiя випускала тодi з семiнарiї професорiв, котрi були темнi, як темна нiч, i нiчому не вчили, бо й самi нiчого не тямили - тiльки з горя горiлку пили. Од темноти, од п'янства, од бiдностi вони сходили з ума, дурiли, бiгали по вулицях в одних сорочках, тонули темної ночi де-небудь в калюжах, у канавах. З тiєї академiї повиходили протоєреї i архiєреї, що плодили на Українi московський язик i московський дух, заводили московську централiзацiю в давнiй демократичнiй українськiй церквi. Давня академiя Могили служила вже не Українi, не українському народовi, а великоруському урядовi i його государственим планам.

Студенти того часу небагато виносили в головi, їх мисль була зоставлена сама для себе: її не ворушила суха схоластична академiчна наука. На студентiв бiльше мала впливу лiтература, що заходила в академiю збоку. Лiтература та була великоруська i давала недобрий матерiал для просвiти мислi, бо була слов'янофiльська. Воздвиженський, Дашкович i iншi студенти почали втягувати в себе ту нездорову ретроградну мисль. Рацiоналiзм i заграничнi книжки тодi не заходили в стiни Братського монастиря.
Раз над Києвом стояла чудова весняна нiч, що так надихувала духом поезiї Гоголя й Пушкiна. Повний мiсяць

читати