Завантажити

наш Петро, то й Наталка була б як шовкова.
В ы б о р н ы й. Петро? Де ж він? А скілько років, як він пропада?
Т е р п и л и х а. Уже років трохи не з чотири.
В ы б о р н ы й. І Наталка так обезглузділа, що любить за пропастившогося Петра? І Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рідну свою при старості, в убожестві, всякий час з заплаканими очима і туж-туж умираючу од голодної смерті, - не зжалиться над матір'ю? А ради кого? Ради пройдисвіта, ланця, що, може, де в острозі сидить, може, умер або в москалі завербовався!..
 
В продолжение сего монолога мать й дочь плачут.
 
№ 10

В ы б о р н ы й.
 
Ей, Наталко, не дрочися! (2)
 
Т е р п и л и х а.
 
Та пожалій рідной,
Мене, старой, бідной,
Схаменися!
 
Н а т а л к а.
 
Не плач, мамо, не журися! (2)
 
В ы б о р н ы й.
 
Забудь Петра-ланця,
Пройдоху-поганця, -
Покорися!
 
Т е р п и л и х а.
 
Будь же дочко, мні неслушна!
 
Н а т а л к а.
 
Тобі покоряюсь,
На все соглащаюсь
Прямодушно.
 
В с е т р о є.
 
Де згода в сімействі, де мир і тишина,
Щасливі там люди, блаженна сторона.
 
Їх бог благословляєть,
Добро їм посилаєть,
І з ними вік живеть.
 
Т е р п и л и х а. Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця, покорность твоя жизні і здоров'я мені придаєть. За твою повагу і любов до мене бог тебе не оставить, моє дитятко!
Н а т а л к а. Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, і коли мені бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливіша буду на світі, тілько...
В ы б о р н ы й. А все-таки "тілько"! Вже куда не кинь, то клин. Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, - мовчи та диш!
Т е р п и л и х а. Так, дочко моя! Коли тобі що і наверзеться на ум, то подумай, для кого і для чого виходиш за возного замуж.
Н а т а л к а. Так я сказала уже, що все для тебе зроблю, тілько щоб не спішили з весіллям.
В ы б о р н ы й. А нащо ж і одкладовать в довгий ящик; адже ми не судді.
Т е р п и л и х а. Да треба ж таки прибраться к весіллю: хоть рушники і єсть готові, так іще дечого треба.
В ы б о р н ы й. Аби рушники були, а за прибори на весілля не турбуйтеся: наш возний - чоловік, не взяв його кат - на свій кошт таке бундючне весілля уджигне, що ну! Послухайте ж сюда: сьогодня зробимо сватання, і ви подавайте рушники, а там уже умовитеся собі з паном женихом і за весілля. Прощайте! Гляди ж, Наталко, не згедзайся, як старости прийдуть! Пам'ятуй, що ти обіщала матері. Прощайте, прощайте!
Т е р п и л и х а. Прощайте, пане виборний. Спасеть вас бог за вашу приязнь.
 
(Уходит вместе с выборньм).
 
Я В Л Е Н И Е 7
 
Наталка (одна)
 
Не минула мене лиха година; возний гірше реп'яха причепився. А здається, що Макогоненко до всей біди привідця. Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда мені діватись? Де помощі шукати? Кого просити? Горе мені! Добрі люди, помогіте мені, пожалійте мене! А я од всього серця жалію об дівках, які в такій біді, як я тепер. (Становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит), Боже! Коли уже воля твоя єсть, щоб я була за возним, ти вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навіки... (Встает и поет).
 
Чого ж вода каламутна, чи не хвиля збила?
Чого ж і я смутна тепер, чи не мати била? (2)
 
Мене ж мати та не била - самі сльози ллються;
Од милого людей нема, од нелюба шлються. (2)
 
Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!
Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку. (2)
 
Спіши, милий, спаси мене од лютой напасті!
За нелюбом коли буду, то мушу пропасти. (2)
 
Д Е Й С Т В И Е II
 
Театр представляет прежнюю улицу.
 
Я В Л Е Н И Е 1
 
Микола (один).
 
Один собі живу на світі, як билинка на полі; сирота - без роду, без племені, без талану і без приюту. Що робить - і сам не знаю. Був у городі, шукав міста, но скрізь опізнився. (Думает). Одважусь в пекло на три дні! Піду на Тамань, пристану до чорноморців. Хоть із мене і непоказний козак буде, та єсть же і негіднійші од мене. Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п'ють, то людей б'ють, а все не гуляють. Заспіваю лиш пісню їх, що мене старий запорожець Сторчогляд вивчив.
 
№ 12
 
Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває, мати сина виганяє.
 
"Іди, сину, іди, сину, пріч од мене,
Нехай тебе орда возьме, нехай тебе орда возьме".
 
"Мене, мати, мене, мати, орда знає,
В чистім полі об'їжджає, в чистім полі об'їжджає".

читати