Завантажити

Софiйському соборi. Цiлий ряд висловлених при цьому дотепних гiпотез i висновкiв вiдтворюють не лише фiзичний образ дужої людини з чималими пошкодженнями в колiнi i правому крижостегновому суглобi (кульгавiсть), з пiдвищеною функцiєю щитовидної залози, а й повною мiрою духовний образ-людину, яка вiдзначалася жвавiстю уяви, запальнiстю, схильнiстю до вибухiв i бурхливих реакцiй, людину, чиї величезна енергiя i активнiсть, проявленi за молодих рокiв, неминуче повиннi були спрямуватись пiзнiше на мирну творчу дiяльнiсть, як воно i було насправдi.
Проте ця характеристика здавалася менi надто елементарною, вiрнiш - однобiчною. Розкриваючи цей бурхливий характер в дiяльностi, я прийшов до висновку, що справа була не в простiй сублiмацiї енергiї, в скеруваннi її пiд старiсть в бiльш спокiйне рiчище. Менi захотiлося побачити Ярослава у внутрiшньому конфлiктi, в боротьбi обох напрямкiв його творчої енергiї - бойового i мирнобудiвничого.
Та справа не тiльки в цьому роздвоєннi прагнень. Ярослав розумiє, що славне варязьке минуле вже вiдiграло свою роль, що "годi вже цих ярлiв без землi, якi на Русь по золото плили", що варяги, якi, на думку Iнгiгерди, здобули йому престол, були лише наємниками, якi "продавали свiй меч тому, хто дав дорожче". I коли Iнгiгерда iз зневагою дорiкає йому за домiшку до шляхетної варязької кровi рабининої кровi (натяк на матiр Володимира Малушу), Ярослав з гнiвом i гордiстю парирує цей удар:
 
З усiх небесних благ
Найвищим благом кров я цю вважаю,
Що є з народом вiрний мiй зв'язок.
Менi не треба пишних тих казок,
Що предкiв нам шукають десь за морем,
Народ мiй тут, на рiдних цих просторах,
Вiд Києва до Ладоги живе...
 
I, нарештi, ще одним, неминучим у драмi про Ярослава Мудрого мотивом є, звичайно, мотив мудростi: що вона є i як вона дається людям? Вiдповiдь єдина, її висловлюють багато разiв як сам Ярослав, так i iншi персонажi поеми:
 
Береться мудрiсть не iз заповiтiв,
А iз шукань i помилок гiрких...
 
В цiлому ж iдею поеми можна визначити як нелегке i часом болiсне шукання правди i мудростi життя разом з народом на користь вiтчизнi, шукання, в якому Ярославу допомагають не тiльки друзi, але й тi, хто, як Микита, повставали проти нього зi своєю особистою правдою, або тi, хто як Журейко. були скривдженi князем, але врятували його в бiдi, бо всiх їх єднала i примиряла любов до вiтчизни, до Києва, причаровувала приваблива особистiсть Ярослава. I в цьому свiтлi для нас особливо зворушливим є iсторичний факт незмiнної вiрностi Ярославу Великого Новгорода - факт, що дав менi дорогоцiнну можливiсть для створення цiлого ряду драматичних положень i сцен.
Автор.
 
 
ДIЙОВI ОСОБИ:
Ярослав, великий князь Київський.
Iнгiгерда, його дружина.
Єлизавета \
Анна - їх дiти.
Володимир /
Гаральд, витязь норвезький.
Микита, монах-художник.
Сильвестр, учений монах.
Людомир, старий селянин.
Милуша, його дочка.
Журейко, каменщик київський.
Давид \ нарочитi
Ратибор / мужi новгородськi.
Ульф, син Рангвальда, варяг.
Мирослав \ бояри
Слав'ята / київськi.
Ярун, тiун* (* Тiун- урядовець.) княжий.
Фока Свiчкогас, монах-переписувач.
Джема, дiвчина з Сiцiлiї, рабиня.
Роальд, начальник варязької дружини.
Парфенiй, грецький купець.
Турвальд, варяг.
 
Бояри, варяги, робiтники-будiвники, народ, челядь княжа. Дiється в Києвi в тридцятих роках XI столiття.
 
 
ДIЯ ПЕРША
"СОКIЛ"
1030
 
Галерея в княжому теремi в Києвi, яка веде iз внутрiшнiх покоїв до хатньої церкви. Крiзь легкi романськi арки галереї, що спираються на подвiйнi мармуровi колонки, видно далекi простори зелених лугiв i синього Днiпра. Тихий дзвiн лунає в ласкавiй тишi лiтнього ранку.
 
І
 
За невеликими конторками сидять, схилившись над книгами, кiлька ченцiв-переписувачiв. Ближче до рампи за такою ж конторкою сидить ще один молодий, вродливий монах Микита з чорною борiдкою на блiдiм обличчi; вiн малює заставки й мiнiатюри на книзi. Далi теж молодий, але гладкий i рум'яний монах Фока Свiчкогас з пишним рудуватим волоссям, що вибивається з-пiд чорної шапочки. Роботою керує поважний старець, срiбно-кучерявий iєромонах Сильвестр з посохом i золотим хрестом на грудях.
 
С и л ь в е с т р
Благослови, господь, державний Київ,
Що на горi над голубим Днiпром
Пильнує мир i всi труди людськiї,
Що їх живить земля своїм добром.
Благослови, господь, твоїх людей,
Не забувай їх в радостi i в горi,
Оратая, що в полi ниву оре,
Строїтеля, що каменi кладе
I розчином скрiпляє наймiцнiшим,
Списателя, що праведним пером
Скарби словеснi в книгу перепише.
Який простiр, привiлля,

читати