Завантажити

Литовський вовче, ти ще нам заплатиш
За нашi кривди i за свiтло те,
Що з наших хат безсоромно украв.
(Iде в глибину за Симеона, наспiвуючи).
Темная нiчка над мiстом спустилась,
Мiсяць над замком зiйшов,
Де ж ти, красуне моя, притаїлась,
Вийди ж на поклик мiй знов...
 
Зникає.
 
II
 
Зовсiм стемнiло. З-за Кожум'яцької брами вертаються Гiльда з Ульрiкою, що несе засвiчений лiхтар. Гiльда зупиняється, дивлячись на замок.
 
Г i л ь д а
Бенкет в розпалi... кубками дзвенить
I тiшиться литовськеє рицарство,
Як гучно там!
У л ь р i к а
О панi, я боюсь,
Що гнiватись на нас страшенно буде
Вельможний пан...
Г i л ь д а
Однаково йому,
Чи дома я, чи нi... Якби ти знала,
Як тяжко та як сумно тут менi
В смутному цьому мiстi, що таке
Занедбане i темне, як могила...
По цих ярах, глибоких та крутих, .
Де лiпляться похилi, вбогi хати,
Такi не схожi на ошатний мiй,
Блискучий Кутногорськ...
 
Тим часом з правого боку виходить Коляндра i ще два цеховики. Побачивши Гiльду, зупиняються праворуч на першому планi.
 
К о л я н д р а
Стривайте, тихо.
Це жiнка воєводи з лiхтарем
Вертається додому. Нумо, хлопцi,
Давайте налякаємо її;
Щоб лiхтарем людей не дратувала,
Що потемки примушенi сидiть.
1 ц е х о в и к
Гаразд!
2 ц е х о в и к
А нум, гуртом...
1 ц е х о вик
Нехай не дрочить...
К о л я н д р а
Гаси лiхтар. Кидаймось разом... Ну!
В с i
Ого-го-го!
(Кидаються i гасять лiхтар).
Це ти, моравська лялько!
(Скачуть у темрявi навкруги переляканих жiнок).
А будете людей дражнити свiтлом,
Що з наших хат украв твiй чоловiк!
К о л я н д р а
Тягнiть її до старої гарбарнi,
Хай потемки посидить до зорi.
Тягнуть.
 
III
 
У л ь р i к а
Рятуйте! Пробi!
Ц е х о в и к и
Це тобi не замок.
Це Кожум'яцька брама!
 
В цю мить Свiчка, що почув крик, кидається на порятунок.
 
С в i ч к а
Геть! Назад!
(Б'є i розганяє цеховикiв).
Як смiєш ти ганьбити наше мiсто
I товариство наше цехове! Негiдники!
 
Коляндра i цеховики тiкають.
 
Пробач, шановна панi,
Зухвальство це, i не суди всiх нас.
Я зараз вам дiстану свiтла,- дайте
Менi лiхтар.
 
Лiзе на примурок Симеона i запалює лiхтар вiд лампади.
 
Г i л ь д а
О, дякую тобi,
Кавалере мiй чемний i ласкавий,
Хто ти такий, мiй хлопче?
С в i ч к а
Я зброяр
I майстер Свiчка, київського цеху,
Роблю я стрiли, луки i мечi.
Г i л ь д а
(вражена).
То, значить, ми брати по реместву!
Як дивно це. Мiй батько теж зброяр,
Цехмейстер славний мiста Кутногорська,
Який приємний випадок!
С в i ч к а
Менi
Приємно теж - дозволь, я проведу
Тебе до замку, найяснiша панi...
 
Виходять всi троє повз Симеона, дорогою до замку.
 
IV
 
З глибини входять Ольшанський i Козелiус.
 
О л ь ш а н с ь к и й
Далеко ще?
К о з е л i у с
О нi, ми вже прийшли,
Отут вона живе.
О л ь ш а н с ь к и й
Iди... Яка ж убога
Хатина ця. I в нiй така краса,
Така краса розкiшна й чарiвна.
К о з е л i у с
Я наказав, щоб варта пильнувала
Хатину цю. Нехай хоча на мить
Вона вогонь засвiтить - зараз схоплять
I приведуть до замку.
О л ь ш а н с ь к и й
(нетерпляче).
Йди, кажу.
К о з е л i у с
Тодi вже сам тримай свою голубку.
О л ь ш а н с ь к и й
Iди, кажу.
 
Козелiус виходить.
 
Невже така краса
Сама не свiтить, мов алмаз блискучий,
I темряви навкруг не осява?
Не знаю сам, що робиться зi мною,
Неначе чари душу оплели...
А може, й справдi чари... Кажуть всi,
Що в Києвi гнiздяться чарiвницi
По цих ярах таємних i крутих...
Хай буде так. Назад нема дороги.
Гей! Вiдчини!
 
Стукає в дверi. Меланка виходить iз хати.
 
М е л а н к а
Хто тут?
О л ь ш а н с ь к ий
Це я...
М е л а н к а
Хто ти?
О л ь ш а н с ь к и й
Я той, кого ти душу полонила
I чарами своїми оплела...
Я князь Ольшанський, каштелян i рицар.
О, не тiкай, благаю - постривай.
Для тебе я покинув ясний замок
I в темний яр спустився, щоб красу
Твою ще раз побачить, чарiвнице.
 
Хапає її руки.
 
М е л а н к а
Пусти мене!
О л ь ш а н с ь к и й
О, постривай!
М е л а н к а
Пусти!
Яка ганьба! Хiба князiвський звичай

читати