Завантажити

роботу
Вигнiчує проклятий дерилюд!
А з ковалiв залiзо вимагає,
Щоб тисячу сокир йому скувать!
Ч i п
Знущання це!
Ш п а к
А дiжки для капусти,
А бочки та барила для вина!
Ч i п
Терпiли все, здається. Цiлий рiк
На замок безустанку працювали.
Окопи всi насипали кругом,
Городнi будували, мури, вежi.
То хоч тепер дай дихати людям!
Нi - знов працюй на того воєводу,
Неначе ми не цехи, не майстри,
А панськiї невiльники якiсь!
В с i
Знущання це! Насильство!
К о л я н д р а
Та хоч би
Увечерi могли ми працювати,
А то дивись - i те роби, i те
А свiтла i не думай засвiтить!
Ч i п
Еге, еге! Покинь свою роботу,
Роби на замок - а коли ж робить?
Коли робить, як ночi стали темнi,
А свiтло заборонено свiтить!
П е р е д е р i й
Нечуване, нелюдське то знущання!
Щоб городянин вiльний був не властен
В своїй же хатi свiтло засвiтить!
К о л я н д р а
Та ще яке знущання! Цiлу нiч
По мiсту ходять осмники, шукають,
Чи не горить де в хатi каганець.
Ч i п
В усi щiлини дивляться, крiзь дверi,
I кожну нiч збирають щедру дань
Вiд каганцiв для пана свойого.
К о л я н д р а
Та ще яку! Дванадцять кiп грошей
Беруть вони за кожний каганець.
Це вже не жарт.
Пр i с я
Приходили учора
В заулок наш, до кушнiра Журби,
Застукали вогонь, забрали смушки
I кушнiра самого повели...
2 д i в ч и н а
Були i в нас, та я ще вiддаля
Побачила i встигла загасить.
К о л я н д р а
Драпiжники!
I н ш i
Гнобителi! Кати!
Ч i п
Не дiжде ж вiн, щоб ми йому робили!
П є р е д е р i й
Доволi вже наругу цю терпiть!
Ч i п
Хай свiтло дасть!
В с i
Не дiжде вiн, щоб знов
Ми як раби на замок працювали
Та як кроти сидiли без вогню!
 
IV
 
З глибини сцени, з-за рогу св. Симеона, виходить Гiльда, молода, прекрасна панi, пишно вдягнена в оксамитну сукню, з перлами у волоссi, i Ульрiка, її служниця. Юрба шанобливо дає їм дорогу.
 
К о з е л i у с
(поштиво уклоняється).
Г о л о с и
Дивись, дивись! Дружина воєводи!
Дружина воєводи. Ач яка...
Красуня, що й казати. Чеська лялька...
К о з е л i у с
Моя пошана найяснiшiй панi!
 
Раптом злiва чути звуки ловецьких сурм. Обидвi жiнки зупиняються посеред дороги.
 
Д i в ч а т а
Музика! Сурми!
Близько вже! З-за брами!
 
Кидаються до брами i дивляться вниз на Подольє.
Д i в ч а т а
Собаки, вершники!
Дивись, дивись - iще!
Всi в золотi. А зброя - аж горить.
А ферязi1 якi золототканi,
А рицарi мальованi якi!
Дивись, дивись - сюди вже повернули.
 
1 Ф е р я з ь - рицарський одяг,
 
К о з е л i у с
(що теж дивиться).
Це найяснiший пан наш воєвода
Вертається з Дiвочої гори,
Де бавився шляхетським полюванням
На кабанiв та на газель лiсових.
У л ь р i к а
(до Гiльди).
Доводиться нам повернутись, панi:
Ловецькi чути сурми - це наш пан
Вертається додому.
Г i л ь д а
Менше з тим.
Ти думаєш, що пану воєводi
Не все їдно, чи дома я, чи нi?
Ба - ось якби, вернувшись з полювання,
Якого пса недолiчився вiн,
Або, ще гiрше, кiнь який загинув,
То iнша рiч. А жiнка - це пусте.
Ходiм мерщiй, ми, може, ще поспiєм
Хоч манiвцем мисливцiв обминуть.
У л ь р i к а
Спiзнились, люба панi. Всi вже тут.
 
V
 
Дiвчата з криком кидаються врозтiч. З-за брами виїжджає, блискучий похiд. Попереду ловчi iз смиком псiв, далi пан Воєвода, Ольшанський, Кезгайло i ще кiлька рицарiв. Несуть кабана, кiлькох газелей. Воєвода хмурого, вигляд у, з довгими, вже посивiлими вусами.
 
Городяни скидають шапки.
Воєвода, побачивши Гiльду, зупиняється. До Гiльди.
 
В о є в о д а
Насправдi, несподiвана то честь,
Клянусь вогнем, що найяснiша панi
Призволила назустрiч вийти нам.
Г i л ь д а
(до Воєводи).
Не варта я, о мiй ласкавий пане,
Хвали за зустрiч випадкову цю.
Не вiдала, коли ти повернешся,
А йшла своїм звичаєм на Подольє,
Щоб землякiв провiдати.
В о є в о д а
Га, знов
Отi купцi моравськi та мiщани!
Не в перший раз я бачу, що моїй
Дружинi бiльш сподiбне товариство
Мiщан, купцiв та рiзних слюсарiв,
Нiж рицарiв шляхетних.
Г i л ь д а
Може й так .
Людей нiде я чесних- не цураюсь,
I не моя вина, що земляки
Мої живуть не в замку.
В о є в о д а
(iронiчно).
Що ж - не дивно,
Що панi пориває так туди,

читати