Завантажити

двi, три, а це четверта.
Три голих, а одна закутана, як нiч.
В о є в о д а
(пiдводиться здивований).
I справдi... Що таке? Невже її
Забув купець вiрменський розгорнуть?
Гей, дiвчино! Хто ти така i звiдки?
 
Рицарi теж пiдходять. Меланка, як i перше, нерухома.
 
Хто ти така?
 
Стягає з її плечей кирею, що падає бiля її нiг. Тепер вона в своєму чудовому шлюбному вбраннi голубого шовку - в руцi у неї згасла зелена свiчка. Як i перше, вона нерухома.
 
К о з е л i у с
Це Свiччина Меланка!
К е з г а й л о
Яка ж краса!
В о є в о д а
Так ось вона яка...
Яка ж краса чудова та примiтна...
Що ж ти мовчиш? Чого ти хочеш?
М е л а н к а
Свiтла!
В о є в о д а
Що кажеш ти?
М е л а н к а
О, засвiти, благаю,
Мою ти свiчку... У мене її
Згасили... а за що - не знаю...
Хiба за те, що радiсно менi
Було в той час, в чудову ту годину...
Палата вся сiяла од огнiв,
I свiчка ця горiла... i мої
Держав вiн руки... любий мiй, єдиний.
I в очi я дивилася яснi.
I раптом наче вихор налетiв-
Померкло все... i згасли всi свiчки,
I милого, єдиного немає...
Р и ц а р i
Вона безумна.
М е л а н к а
(кидається до нiг Воєводи).
Милостi благаю.
О, змилуйся, благаю всiм святим!
О, поверни мою любов єдину,
О, поверни щасливу ту годину
I свiчку цю весiльну засвiти.
 
Мовчання. Всi збентеженi.
 
К е з г а й л о
Невже твоє не зворушила серце
Голубка ця i тиха i сумна?
О, змилуйся!
В о є в о д а
I справдi зворушила
Своїм благанням душу ти мою...
Встань, дiвчино... Вiдмовити несила,
Коли у мене просиш ти вогню.
Гаразд! Твою я свiчку запалю,
Але нехай розсудить вища сила,
Чи їй горiть, чи гаснуть без жалю,
Нехай тебе розсудить Праурима,
Богиня свiтла, що в лiсах Литви
Вогонь пильнує вiчний, невгасимий.
Якщо вона укриє вогник твiй
I свiчку цю од бурi захистить,
(бере в Меланки її свiчку i запалює вiд канделябра на столi)
Клянусь, вiн буде вiльний i живий.
(Дає їй запалену свiчку - вона мовчки бере).
Пиши наказ, пане писарю: "Негайно
З тюрми Iвана Свiчку вiдпустить,
Якщо на доказ нашого наказу
Тобi горящу свiчку принесуть".
 
Козелiус пише.
 
Якщо богиня буде милостива
I вогник твiй од бурi захистить,
I донесеш його ти, до в'язницi,
Що в Порубi на Житньому торгу,-
Тодi, клянусь вогнем живим i вiльним,
Живий i вiльний буде твiй Iван.
Коли ж загасне свiчка - значить, так
Судила доля, i тодi умре,
Тодi умре твiй милий, бо не можу
Я вирок Праурими скасувать.
 
Козелiус подає Воєводi грамоту з печаткою, вiн пiдписує. Потiм бере з пiдлоги пустий лiхтар i подає його дiвчинi разом з наказом. Та мовчки бере.
 
Тепер iди. Бери оцей лiхтар
I цей наказ - iди, змагайся з вiтром,
Нехай тебе Праурима захистить.
Буря стрясає стiни.
Р и ц а р i
Ну й вигадав! Ну й загадав мороку -
Хай донесе. Попробує нехай
В такую бурю донести.
В о є в о д а
Мовчiть!
Це вирок Праурими.
К е з г а й л о
(виступає вперед).
Це знущання!
Знущання це безбожне. I з кого ж!
З голубки тихої, що, подивись,- прийшла
Намучена, в сльозах, в убраннi шлюбнiм,
А ти її на муку шлеш, на глум,
Щоб перший драб її схопив та скривдив
I свiчечку цю лагiдну одняв!
В о є в о д а
Мовчи, Кезгайле!
К е з г а й л о
Годi вже мовчать!
(Пiдходить ще ближче до Меланки).
Iди вiдсiль. Iди, моя голубко...
Куди своє ти горе принесла?
В звiряче лiгво, де твою журбу
Та бiле пiр'я в шмаття розiрвуть.
М е л а н к а
О, нi! О, нi, мiй рицарю, не бiйся...
Цю свiчку я - побачиш - донесу.
Чи можу я не донести її,
Коли вона життя мого Iвана!
Що кажеш ти? Чи є ж такая сила,
Щоб свiчку цю у мене загасила?
З моїм життям, з моїм життям хiба!
 
Кезгайло мовчки приладжує її свiчку в лiхтарi, потiм закутує її кирею.
 
В о є в о д а
Ось бачиш, мiй Кезгайле маловiрний,
Ця дiвчина смiливiша за тебе.
М е л а н к а
Прощай, мiй пане... дякую тобi.
 
Виходить. Кезгайло хапає свою кирею i бiжить до дверей.
Во є в о д а
Назад, Кезгайле!..
К е з г а й л о
(виймає меч).
З нею я пiду!
В о є в о д а
Нi кроку далi! Зупинiть його!
 
Рицарi виймають мечi й заступають Кезгайловi дорогу.
 
Чи п'яний ти, чи присягу забув?
 
Кезгайло вергає меч на землю.
 
К е з г а й л о
Так, я

читати