Завантажити

доповнюють ще двi особи: пiдскарбiй - надзвичайно худорлява постать iз довгим носом i великим шкiряним капшуком на поясi, i "новак" - новий член цеху - молодий, гладкий i незграбний хлопець з довгим жовтим волоссям. Цехмiстер i лавники сiдають за столик коло шинку, решта стоять мальовничим пiвколом; "новак" i пiдскарбiй-посерединi спереду.
 
Ц е х м i с т е р (сiдаючи за столик). А що, панове лавники, чи не пора б нам запити вхiдчини новака, пана Круп'янки, на честь, гм, шановних цехових персон (погладжує себе по череву) i во славу славетного нашого цеху?
Л а в н и к и. Такi Так! Давно пора!
Ц е х м i с т е р. Пане пiдскарбiй, що належить з пана Круп'янки в братерську карбону* (* Карбона - посудина для збирання пожертвувань у костьолi. Тут - цехова складчина, скарбниця.) за вхiдчини в славетний кравецький цех доброго мiста Житомира?
П i д с к а р б i й (з поклоном). Три кварти горiлки, п'ять кварт вина, кошик пирогiв, чотири ковбаси, один марципан i два фунти свентоянського бобу, кхе, кхе, кхе, кхе, пане цехмiстре. (Кашляє).
Ц е х м i с т е р (поважно). Чуєш, пане Круп'янко?
Н о в а к. Залюбки, вельможний пане. (Дає пiдскарбiю грошi).
Ц е х м i с т е р. О, здається, ти добрий новак, будеш добрим братом. Пане пiдскарбiю, влаштуйте частування. Пам'ятай же, брате Круп'янко (пiдiймає пальця), мудрi регули славетного кравецького цеху: поважай старших, навощуй нитку перш нiж шити, не гуляй з непутящими жiнками, не крой камiзельку попереду штанiв, не позичай грошей i не сунь голови, куди не влiзе. Коли будеш це все робити, то будеш сам добрим кравцем, навiть цехмiстром.
 
Подають вино i страву, всi п'ють. Кравчихи гризуть "свентоянськi" стручки.
 
Ц е х м i с т е р. За нового брата нашого славетного цеху, пана Круп'янку, щоб був вiн добрим кравцем i товаришем!
Л а в н и к и. Аксiос, аксiос, аксiос!.. * (* Достойний.)
Ц е х м i с т е р. А що ж, панове кравчикове, давно вже ми танцювали обертаса, щось i в мене ноги сверблять!
К р а в ч и х и (плещучи в долонi). Обертаса! Обертаса!
 
Балет.
 
б кравчих, 6 кравцiв, пан пiдскарбiй i пан Круп'янка танцюють польку i обертаса, пориваючи при кiнцi танка товстенного пана цехмiстра.
 
Х о р (спiває).
Замовляла раз в Краковi
Гречна панна кравчиковi:
Сукню зший менi й кошулю,
Щоб нiде корсет не мулив.
 
Кравчик хлопець був охочий,
Примiряв корсет щоночi,
Так i сяк панянку тулив,
Щоб нiде корсет не мулив.
 
А панянцi все не досить.
Ще кравця до себе просить,
Ах, попала, мабуть, голка
В серце панни вiд пахолка.
 
Зшив кравець нарештi вбрання,
Та не вийшло без догани,
Бо не сходиться на станi
Нi корсет, нi сукня панни.
 
Пiсля закiнчення танка кравчихи з реготом поривають пана Круп'янку i товстого цехмiстра на плац. Цех виходить туди ж таким самим порядком.
 
IV
 
З лiвого боку ввiходить граф Ружинський i Гельця - тепер його дружина. Ружинська змарнiла, на лицi сум i мука. Ружинська зупиняється.
 
Р у ж и н с ь к и й (грубо). Ходiм же! Чого це ти знов стала? I так спiзнилась.
Р у ж и н с ь к а (береться за голову). Я не можу йти на плац, де натовп... менi там робиться страшно... Благаю тебе, йди сам... я поїду додому.
Р у ж и н с ь к и й (гнiвно). Цього ще не ставало! З того часу, як я одружився з тобою, нема кiнця безглуздому вередуванню. День у день сльози, зiтхання, охкання, хвороби. Дай менi хоч на вулицi здихатись твоїх дурувань.
Р у ж и н с ь к а (лагiдно). Я знаю, що я заслужила своє лихо i мушу терпiти... Благаю тебе, йди сам, я не можу йти в юрбу, я не можу йти туди, де всi дивитимуться на мою муку... Що я робитиму там iз своєю журбою... серед веселої гомiнкої юрби... Самотня, темної ночi, крадькома можу я плакати та молити прощення за тяжкий мiй грiх, за те, що зреклася свого збавителя, за те, що оддала катам того, хто врятував життя моє i честь.
Р у ж и н с ь к и й (хапає її за руку i шипить розлючений). Ходiм! Ти ганьбиш мiй рiд... Хлопська графиня!
Р у ж и н с ь к а (з гордiстю, що прокинулась в нiй пiд впливом образи). Геть! (Виривається й одступає). Не тобi б казати про ганьбу... злодiй...
 
Ще на початку цiєї сцени з лiвого боку ввiйшла Стеся, блiда, змучена, в розiрванiй сiрiй сукнi-сорочцi, з якої видно голi плечi i босi ноги. Вона робить кiлька крокiв, озираючись безумними очима, потiм пiдходить до жовнiрiв. Вигляд її лагiдний i сумний, в рухах немає колишньої енергiї.
 
С т е с я (до жовнiрiв). Скажiть, будь ласка, добрi люди, де дорога в Кодню?
1-й ж о в н i р (регоче). Спитай, дiвчино, в суддi Дубровського.
2-й ж о в н i р. У Кодню є дорога, тiльки назад немає.
С т е с я (стенувшись). Так... я знаю... назад немає, назад немає...
Р у ж и н с ь к а (з жахом i жалем дивиться на Стесю,

читати