Завантажити

плац, католицький собор i народ, що сновигав по плацу. Обiк просвiту брами двi лучковi нiшi, що правлять за примiщення для варти. Там на порозi на табуретках сидить кiлька жовнiрiв у мундирах i бiлих гамашах з люльками в зубах. Лiворуч бiля самої брами - шинок пiд вивiскою "Золотий млин" з 2- З столиками коло входу. Трохи далi одкривається широкий краєвид на поля i далекi гаї. Праворуч - ряд крамниць, зараз зачинених. Коло крайньої крамницi на землi навалено кiлька чималих млинових жорен, одно на одному, а найбiльше стоїть притуленим до стiни.
 
І
 
Весь час проходять купки святочно одягнених городян i городянок. Травневий ранок. Раз у раз чути музику.
 
П е р ш а к у п к а. Казали, що приїхав сам великий гетьман Бранiцький, у костьолi буде врочисте набоженство. I не тiльки в костьолi, а навiть у синагозi. Хiба ж пан не чув, що євреї пiднесли Бранiцькому алмазну шаблю?
- Ще б пак не пiднести! Знали б вони, коли б не Бранiцький!
- Коли б не Дубровський. Ось хто оборонив Житомир вiд гайдамакiв.
 
Проходять.
 
Д р у г а к у п к а. Приїхало три бiскупи* (* Бiскуп - вищий духовний сан у католикiв.), двадцять ксьондзiв.
- Що бiскупи! З Варшави приїхав якийсь славетний капуцин, буде казання говорити на плацу перед костьолом.
 
Проходять. Чути музику.
 
П е р ш а к у п к а. Ходiмо скорiше. Чуєте музику? Певно, це вiтають великого гетьмана. Боже мiй, яка юрба! Нi, це, мабуть, казання. Кажуть, що приїхав капуцин з Варшави, ходiм скорiше.
П а у ш а. Е, що там казання! А ви чули, що в Бернардинському кляшторi влаштовано дарове частування для шляхти i мiщан? Пан не чув? Це вам краще за капуцина. (Сiдає на купу жорен бiля крамницi, кiлька чоловiк зупиняються i слухають). Самого пива сто двадцять бочок, сорок бочок венгжини* (* Венгжина - сорт вина.), вiсiмдесят волiв, дванадцять возiв кракiвської ковбаси, двадцять чотири вози бiлого хлiба - кожну булку несли троє кухарчат, чотири бочки риби, дванадцять кругiв швейцарського сиру, кожний по три пуди вагою, - ось точнiсiнько як цi жорна. (Ляскає рукою по жорнах, на яких сидить). Кожне жорно просто котили по вулицi, неначе колеса. Самих кухарiв чотирнадцять, а кухарчат - так нiхто й не лiчив. Щоб тiльки зробити лавки для обiду, сорок столярiв працювали цiлу нiч. А коли розвели вогнища, щоб смажити тих волiв, то дим пiшов аж до неба i зупинився на хмарi. А як почали кришити цибулю та товкти перець, то на всiй Чуднiвськiй вулицi од Бернардина до рибного ринку всi панянки плакали, а всi добродiї чхали пiвтори години! Так ось яке частування, це вам не голомозий капуцин!
Ш л я х т и ч (до другого). Чи пан чув? А нум, пане, найкоротшою дорогою через стару круподерню. (Регiт).
Б а б у с я - м i щ а н к а (що слухала весь час, притуливши руку до вуха; до старенького дiда). Чи пан чув! Бернардинський кляштор згорiв. Єзус, Марiя! (Хреститься). Сорок чоловiк гасило цiлу нiч, дим iшов аж до неба... всi плакали. Мабуть, знов гайдамаки. Боже мiй, боже!
 
Дiдок киває головою, обоє виходять. Регiт.
 
Увiходить пак Пшепюрковський, як i завжди в доброму настрої. Жовнiри вiддають йому шану. Вiн зараз же своїм звичаєм розкидається за столиком коло шинку.
 
П ш е п ю р к о в с ь к и й, Гей, кубок венгжини! Тiльки справжнiй кубок, а не наперсток.
 
Дехто й собi сiдає.
 
П а у ш а (пiдводиться). Га! Кого я бачу! Пане коменданте!
П ш е п ю р к о в с ь к и й. А, пане чеснику... Прошу, сiдайте, будь ласка. (Шинкар подає кубок). Ще кубок для пана чесника. Ну, то як ся маєте, пане чеснику?
П а у ш а. Та нiчого, хвалити пана бога. Адже ж у мене немає такої важкої служби, як у пана товариша.
 
Проходить суддя Дубровський у пишному вбраннi чорного оксамиту, з золотим ланцюжком на грудях i з цiпком з золотою головкою. Гайдук несе за ним шаблю.
 
Д е х т о з ю р б и. Вiват, суддя Дубровський!
 
Вiн навiть не обертається.
 
П ш е п ю р к о в с ь к и й (ухвально). О, цей знає, як завдати гарту, нiкого без прочуханки не випустить. (Чеше потилицю). Жоден гайдамака не вийшов вiд нього цiлий. Що й казати - натоптана голова.
П а у ш а. А отже ж i вийшов.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Хто ж це такий?
П а у ш а. А той гайдамака, як його... що княгиня Вiлькомiрська обiцяла викуп за його життя.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ну, так то ж, пане, iнша рiч. Тут цiла iсторiя. Хiба ж пан не знає? (Стишуючи голос). Коли минув термiн вiдстрочки, що просила княгиня, i нiхто не принiс алмаза, Дубровський удекретував козака на смерть i вiдрядив у Кодню. Аж ось через якусь хвилину прибiгає та дiвчина i каже, що знайшла алмаз, але в неї цей алмаз нiбито гвалтовно вiдiбрав граф Ружинський. Розумiєте, який скандал, пане. Дубровський, що давно вже ненавидiв графа, зараз же помчав у Кодню, припинив страту i домiгся того, що гайдамаку помилували i заслали у Величку, коло

читати