Завантажити

Коднi. Тобi належить останнє слово.
Х м а р н и й. Не просив я у вас цього викупу, пане суддя, i не ждав милостi вiд панського суду. Жаль тiльки Стесi, що витерпiла даремно стiльки мук за брехливу панську принаду. Нiколи не буде спiльного мiж паном i хлопом. Ви замордуєте тисячi нас, але сотнi тисяч виростуть нам на змiну, i знову повстануть цi тисячi, щоб довершити ту справу, що нам не вдалася сьогоднi. I не врятує вас тодi й цариця, бо й на царицю прийде козацький мороз. Бо недаремно пролили ми кров, а щоб скинути ваше ярмо, щоб визволити з панського гнiту вiльний народ український. I хоч не швидко мелють нашi млини, та завзято. I прийде день, коли жорна, твердi, як алмаз, розтрощать i царськi корони, i вашу могутнiсть, i силу, i живi будуть хлопи на власнiй українськiй землi. А ти (до Ружинського), ти ще згадаєш мене, тхорева душеI Не я, так iнший козак вiдплатить тобi i за мене, i за Стесю, якути загубив, проклятий. Бо була б вона жива, то з залiз, з неволi, з постелi смертельної доповзла б, добiгла сюди, щоб бути бiля мене в смертну мою годину!
Д у б р о в с ь к и й (пiдписує папiр i пiдiймає пiсочний годинник). Пересипався твiй пiсок, Василь Хмарний, i тепер я повинен вiдiслати тебе до регiментаря Стемпков-ського. Пане возний...
Х м а р н и й. Прощавайте, пане суддя. Прошу вас" узнайте про Стесю.
Д у б р о в с ь к и й (не дивлячись на нього). Я зроблю все, що можна.
 
Хмарного виводять в середнi дверi.
 
Д у б р о в с ь к и й (пiдводиться). Прощавайте, панове! (Швидко виходить у дверi праворуч).
 
VIII
 
Зараз же обидва пiдсудки пiдводяться з своїх мiсць. Ружинський пiдходить до них, i починається шумна розмова.
 
Р у ж и н с ь к и й. Це нечувана образа, наруга над шляхетством! Вiн збожеволiв! Я завтра ж писатиму до короля.
Л а б е н ц ь к и й. Вiн одверто захищає бунтiвникiв. Якби не ми i не Стемпковський, вiн би його помилував.
Р у ж и н с ь к и й. Образа, наруга, глум!
 
В цю хвилину з правих дверей з криком вбiгає Стеся i кидається до стола.
 
С т е с я (в страшному зворушеннi). Стривайте, спинiться, вельможнi суддi! Ради бога, вернiть, вернiть його, скорiше! Я знайшла камiнь, я знайшла камiнь княгинi! Де суддя Дубровський? (До Лабенцького). Ви ж чули, ви ж бачили, як я приносила його. (Бачить Ружинського). А, й ти тут, проклятий злодiю! То слухайте ж усi, тут, перед судом, перед цим розп'яттям! Вiн, граф Ружинський, схопив мене своїми гайдуками, коли я везла алмаз до княгинi... одняли алмаз, кинули в льох i заперли; я поранила всi руки, поки зламала грати. Я присягаюсь у цьому, я вимагаю правди, я обволаю на нього перед судом!
Р у ж и н с ь к и й. Вона божевiльна! Накажiть, щоб її забрали.
Л а б е н ц ь к и й (з усмiшкою). Ти трохи спiзнилася, дiвчино. Суд закiнчився, i твого нареченого вiдведено в Кодню на страту.
Р у ж и н с ь к и й. I коли б ти мала навiть десять алмазiв, то не приставиш уже голови твоєму Василевi.
 
Регiт.
Стеся з жахом хапається за голову, потiм бiжить до дверей, але зараз же падає непритомна на помiст.
В ту ж хвилину з середнiх дверей входить Дубровський. Побачивши Стесю, вiн окидае оком присутнiх i, одразу зрозумiвши, що тут скоїлося, пiдходить рiшуче до стола. Настає глибоке мовчання. Лабенцький мимоволi пiдводиться.
 
Д у б р о в с ь к и й. Що тут скоїлося? Чого хотiла ця дiвчина i що ви їй сказали?
Л а б е н ц ь к и й. Я не знаю... вона... вона...
Д у б р о в с ь к и й (гнiвно). Пане Лабенцький!
Л а б е н ц ь к и й (озираючись i побачивши, що були свiдки). Вона казала, що знайшла алмаз... але нiбито в неї його одняли... нiбито заперли в льох... якiсь байки...
Д у б р о в с ь к и й (швидко пiдходить до Стесi, становиться бiля неї i бере її руки). А, байки, її руки в кровi... одежа розiрвана. (Швидко пiдводиться. До гайдука). Зараз же привезти лiкаря. (Знов пiдходить до стола). Вона вирвалася з гвалту, з неволi, вона прибiгла сюди, вона запитала вас, а ви пiдняли її на глум! Я чув регiт, коли йшов сюди. (В страшному гнiвi). Як! Вам, суддям його королiвської милостi, об'являють перед цим розп'яттям i за цим столом, що скоїлося злочинство, а ви регочете i глузуєте, як лакеї на кухнi! Ганьба! Я завтра ж напишу королю, щоб менi дали других пiдсудкiв. Пане возний! Зараз же вчинiть очевисте сознання про гвалт, що зроблено цiй дiвчинi, як тiльки вона прийде до пам'ятi. Ви вiдповiдаєте менi за її життя. (До гайдукiв). Негайно осiдлати менi коня, - я їду в Кодню до регiментаря Стемпковського.
 
Дубровський швидко виходить у правi дверi, гайдуки кидаються з усiєї сили перед нього.
Возний схилився над Стесею, Ружинський i обидва пiдсудки стоять остовпiвши.
 
Завiса.
 
ДIЯ П'ЯТА
 
Досить широке мiсце перед брамою, що веде на Кафедральний плац у Житомирi. За широкою брамою з архiтектурними оздобами i статуями над просвiтом видно

читати