Завантажити

В село ходив. Душа щемить і досі
від тих картин, що зустрічав я там…
При праці старші, діти, голі й босі,

без догляду надворі; по хатам
маленькі плачуть, бо у полі мати.
Там знов дідусь недужий в хаті сам,

все кашля й стогне, та води подати
нема кому — палкий жнив´яний час!
Скріпивши серце, я ввійшов до хати.

У хаті душно, чути вогкість, квас…
З усіх куточків бідність визирає.
Сухий, як скіпа, жовтий дід Панас

зжахнувся: "Хто там двері отвирає?"
"Се я, Панасе!" Довго поглядав…
"Ти, Йвасю?" — "Я". Ках-ках. "Чи бач, вмирає

старий Панас! Господь отсе згадав,
що я ще тут, і кличе вже в дорогу.
Коби лиш абшит якнайшвидше дав!"

Я сів при нім. "Що, маєте підмогу?
Лічитись би, по лікаря послать".
Аж кинувся, а на лиці тривогу,

правдивий страх перед життям пізнать:
"Мені? Підмогу? Се даремна праця!
Я бога прошу, щоб мерщій сконать".

Я далі йшов. Там дві куми сваряться:
"Ти, злодійко, чужі снопи крадеш!"
"Ти, чарівнице, на фігуру драться,

чужих коров доїть ночами йдеш!"
Чого я так страшенно застидався
при тих словах? Чого півперек меж,

грядок, плотів навтеку я подався?
Щось там в душі клубилося гірке,
мов гріх тяжкий, незмитий пригадався.

А он під хатою дитя сільське
само, без мами, в чорній сорочині,
не ходить ще, малесеньке таке…

Пішла десь мати і дала дитині
У ручку бульбу, а дитина в рот —
і подавилась. Бачу я, вже сині

зробились щічки, ояі в стовп, от-от
задушиться дитина! Підбігаю,
підніс, струснув і, як то наш народ

в таких випадках робить, ударяю
легенько в карк, і випала як стій
із горла бульба. Легше віддихаю…

Та переляканий хлопчина мій
Як закричить! І вже прибігла мати
і бачить: пан якийсь чужий…"Агій!"

Мабуть, хоч мав би за сто літ вмирати,
то не забуду того, як вона
прожогом хопила дитя й до хати

побігла, як ненависна, гнівна
з очей її на мене іскра впала,
як буркнула: "І що за сатана

тут лазить і дитину налякала!
А щоб ти, дідьку, голову зламав!
Цить, квітко! Мама пана геть прогнала",

Схилившися, я йшов і сумував:
прокляття за добро — стара заплата!
Мов з дьогтем мід, її я смакував.

Край шляху коршма ось, брудна, патлата!
Хоч день робучий, в коршмі гамір, шум,
А перед нею сват термосить свата.

"Ти кат, не сват!" — "А ти свиня, не кум!"
"Став кварту ще!" — "Став ти, застав капоту!
Я свій кожух пропив уже на глум!"

Геть відси, геть! Тут ріки свого поту,
на труту перепалені огнем,
народ п´є "на здоров´я", "на охоту".

Геть відси! Тьми тут, зопсуття едем,
добробуту руїна, гріб моралі,
цивілізація обернена вверх пнем.

Мов під хреста вагою, йшов я далі.
Радниця. Екзекутор. Три жиди.
Війт, присяжні і сплакані, зів´ялі

баби. А там купками, то в ряди
накидані мужицькі лахи вбогі,
кожухи, ярма, шлеї. "Тут клади

податок, — так слова лунають строгі, —
то фант віддам! Чи то від ваших сліз
цісарський скарб наповниться, небоги?"

Геть відси, геть! В пустиню, в поле, в ліс!
Де б щохвилини отакі картини
важкий в душі не діяли розріз!

Ось поле ділання! В отсі хатини
Я маю людськість, світло, мир нести!..
Ввижається в уяві стать дитини,

що море черпа ложкою. "Се ти, —
кричить нутро моє, — смішний герою,
сей океан кривд, горя, темноти

рад вичерпати ложкою дрібною!"

читати