Завантажити

Iнженер саме що вернувся по двомiсячнiм побутi в Галичинi, i вiдповiдi його були вдоволяючi для капiталiстiв, стверджувались i тим, що говорив Герман, - тож консорцiум, зав'язуючий "Спiлку", порiшив приступити до дiла.
Вже Герман закiнчив умову з Ван-Гехтом i сидiв у Вiднi без дiла, неспокiйний i втомлений, чогось дожидаючи, надiючись. Вiн надiявся звiстки вiд львiвської полiцiї, дожидався, що станеться з "Спiлкою". Аж ось одного дня вiн дiстав запрошення на збiр основателiв. Його просили деякi вступити також членом до "Спiлки", прийняти повномочнiсть до ведення дiл "Спiлки".^ Герман завагувався. Вiн розраховував в своїй головi, яка з того була б користь для нього. Ведучи дiла "Спiлки", поперед усього йому прийшлось би бiльше занедбувати свої власнi дiла, а за се чи виплатив , би йому виск зо "Спiлки"? Вступаючи членом, треба б сейчас на вступi вложити значну суму до основного фонду. Акцiї "Спiлки" хто знає ще як будуть iти, а з самого заряду користi йому буде також немного, та й ще нетяжко впутатись чи кримiнально, коли б "Спiлка" збанкрутувала (се Герман уважав неминучим), чи й матерiально. Герман зважив усе те жаво i рiшився анi не вступати в члени, анi не приймати заряду, щоб нi в чiм не бути зв'язаним зо "Спiлкою". А тiльки зараз по її зав'язаннi вiн зробив контракт на доставу сирого воску для "Спiлки". Контракт був корисний. Сто тисяч сотнарiв мав постачити Герман ще до падолиста - перевiз i вiдбiр приймала на себе "Спiлка". До того часу, а найдалi до нового року, мала уладптися нафтарня для чищення воску. По вiдобраннi тих сто тисяч "Спiлка" мала заключити з ним новий контракт. Крiм того, Герман обiцявся посередничити мiж "Спiлкою" а другими бориславськими предприємцями о доставу воску або й о закуп ям та закопiв.
Уладивши все те, Герман погнав назад до Львова. Вiстей про Готлiба не було нiяких. Германовi похолодiло коло серця. Яким лицем вiн стане перед жiнкою? Що вiн скаже їй? Йому вже наперед чулися її страшнi крики та прокляття. Вiн переждав ще тиждень - нiчого не чувати. Тодi вiн рiшився їхати домiв, тим бiльше що дiла кликали його до Борислава. I, їдучи до Дрогобича битою пiдгiрською дорогою, вiн так само бився з гадками, переходячи вiд чуття ситого, самовдоволеного супокою до тихої радостi фабриканта-гешефтсмана на вид безмiрної бiдностi та розпуки пiдгiрського народу, на вид бiльшаючого числа "дешевих i покiрних робiтникiв". Але чим ближче вiн наближався до Дрогобича, тим частiше i грiзнiше перемигувала перед його уявою розлючена i заплакана жiнка, тим густiшою хмарою налягав на його душу неспокiй.
Але яке ж було зачудування Германа, коли, приїхавши додому, застав свою жiнку в такiм незвичайнiм для себе настрої, що й сам не знав, що з нею сталося. Замiсть сподiваних слiз та проклять i вибухiв скаженого гнiву, його стрiтила якась злорадна насмiшливiсть. Рифка, мов сорока в кiстку, зазирала йому в лице, пильно добачувала всi змiни, всi новi борозди, якi повиорювала на нiм грижа i непевнiсть. Правда, Рифка випитувала його про Готлiба, ахала, коли Герман говорив, що, мимо всяких трудiв, не мiг його вiдпитати, але у всiм тiм виднiлась радше її охота подразнити мужа, нiж дiзнатися справдi щось вiд нього. А притiм же її лице, рум'яне, здорове, i оживлене, її сiрi очi, палаючi якоюсь незакритою радiстю, її живi рухи та жести i навiть хiд її легкий та голос дзвiнкий - все те дуже не надавалося до смуткування та охання, все казало догадуватись, що час їх розлуки, так важкий для Германа, зовсiм не був важким анi сумним для його жiнки. Герман зразу стовпiв, дивуючись.
- Гм, - сказав вiн до жiнки, коли вони по обiдi (Рифка їла обiд разом з ним i їла багато i з великим апетитом, чого Герман давно не видав) засiли поруч на м'якiй софi i Рифка, насилу кривлячи лице, ще раз почала розпитувати його про Готлiба, - гм, - сказав Герман, - а ти, як бачу, за той час анi ду-ду собi. Та й весела стала, мов доньку замiж вiддала!
- Я? Господи боже! Я очi свої проплакала, ну, але тепер, як ти приїхав, по тiлькiм часi...
- Так-то воно так, - говорив недовiрчиво Герман, - але менi щось не здався, щоби то для мене така радiсть та й така нагла змiна. Ану, скажи правду, що тому за причина?
Вiн усмiхався, глядячи їй в лице. Вона розсмiялась також:
- Причина? Чи ти одурiв? Яка ж би мала бути причина?
- Готлiб прибув?
- I-i-i, а тобi що? Готлiб?.. Мiй бiдний Готлiб! - I вона знов плаксиво скривила лице. - Коби вiн прибув, не така б я була!
- Ну, то що ж тобi такого? Радiсть свiтиться в твоїх очах, слiз анi слiду на лицi не знати. Говори, шо хочеш, а в тiм мусить щось бути.
- Iди, дурний, iди, так тобi здається! - I Рифка вдарила його вахлярем по плечi i, всмiхнувшися, вийшла до своєї спальнi i замкнула дверi за собою. Герман сидiв-сидiв, дивувався, догадувався, а вкiнцi, плюнувши, пробуркотiв: "Що то бабська манерiя!" Далi встав, походив трохи по свiтлицi i взявся до своїх бориславських дiл.
I Рифка, скоро до спальнi, також пройшлася кiлька разiв там i назад, отворила вiкно i вiддихнула

читати