Завантажити

стріляла лежачи в лезо ножа. Вистрілила десять разів...
Обабіч ножа в підвалині було по 8 половинок куль. Вони глибоко повлітали в дубову підвалину.
Це і називалось на мисливській мові “сікти локшину”. Лише дві кулі вгрузлії ціляком зліва.
Старий Сірко спостерігав, спостерігав все те та й собі не витримав. Став показувати, “як він колись стріляв, як був молодим”. Він вийняв з кишені кілька мідяних грошин по три та по п'ять копійок і звелів Грицеві кидати їх по одній вгору... Згадав, як вони колись бавились (мисливці цебто) замолоду. Було, поз'їздяться на базу у Владивостоці здавати панти, та й давай дуріти, — накуплять горілки, боєначиння на цілий рік, повиводять зід місто на сопку і там влаштують стрільбище, — стріляють по грошах в лет на могорич. Ось так...
Гриць кидав угору п'ятака, а старий Сірко бистро ловив його на мушку. Після пострілу п'ятак щезав. Лише чути було, як він десь сюрчав після зудару з кулею.
То було весело. Регіт стояв на подвір'ї, коди старив Сірко після кожного пострілу примовляв зітхаючи:
— Ось так колись і я стріляв, як був молодим.
Ось так Сірки бавились собі знічев'я. Ні, відбували муштру навесело перед тим, як вирушити на довгий час в тайгу, в далеку дорогу, на суворий і тяжкий промисел.
П'ятнували.
На те, мовляв, старий Сірко, щоб око було метке, а рука тверда, а рушниця щоб була вірная.
 
Розділ шостий
В ПРАЛІСАХ СІХОТЕ-АЛІНЯ
На марші
День лишень перепочили коні, і старий Сірко загадав збиратися в дорогу. На промисел, на пантування. Сам він тільки погейкував та загадував, а все робилось якось само собою. Мати з Наталкою наготовляли всього, чого треба було. Збирали й пакували в мішки, торбинки і торбиночки — борошно, свічки, оселедці, хліб свіжий, цукор, кирпичний чай. Наливали в боклажки та в сулії олію, спирт, гас, мед... Клали, де треба, сірники, кресало, голки, нитки... Мати все приказувала Наталці:
— Ти ж дивись — те буде там, а те там...
— Добре, добре, мамо, — там розберем. А забудемо, де чай, то горіхом заваримо... Скільки того й діла!
Переглядали намет, вирізували онучі, ремонтували ічаги, одягу промислову... Чистили салдатські “манірки”, саперні лопати... До голки й нитки запакували ще й марлю, — навіщо то вона буде потрібна пантівникам.
Григорій теж мав їхати і чим міг допомагав. Старий Сірко, правда, бурчав:
— Та облиш, синку: то не чоловіцьке діло. На промислі — то вже так, а тут є кому...
Ало Григорієві було приємно брати участь у загальному клопоті, в такому незвичайному готуванні. Збори, як у якусь довготривалу експедицію. Тут тобі і борошно, і цинки з набоями, і рушниці, і вухналі, і якісь накомарники, і сажанки, і сокира, й пилка-ножівка, і багато таких речей, що він їх уперше бачив і не розумів, що воно й до чого, ходив разом з матір'ю то в погрібник, то в комору... Пересипали сіль, овес, борошно, наливали з великого дзбана спирт, цідили мед, розстеляли брезенти, перепорожнювали і знову наповнювали сакви. Різали шкіру...
За день усього наготували, а наступного дня уже мали й вирушати в дорогу.
На світанку, коли засіріло, коли ще тільки на світ почало благословитися, біля Сіркової хати в'ючили коні. В хаті блимав вогник. Четверо добрих коней — сірий, буланий, вороний і гнідий — пирскали коло ґанку і стояли слухняно, звичні до такої операції, їх спритно нав'ючували, пильнуючи, щоб було порівну.
А коли все було приторочено і припасовано, люди пішли снідати.
Випили по одній і по другій. “Дай, Боже!” І мовчки, наполегливо їли, не марнуючи часу. Стара упадала коло них і журилась.
— Уже б ви й мене з собою брали, абощо, як мені самій тут нудьгувати.
А Наталка (вона теж їхала):
— То їдьмо!
— Еге, їдьмо. А дома хто буде?..
— Чого це ти, бабо, заквоктала? — обізвався старий Сірко. — Нудно їй. Нічого, понудьгуєш — ліпше нас шануватимеш, як приїдемо.
— Ніби я вас погано шаную... Наїдайтесь гарненько. А ти чого, Наталко? Їж, дитино. І ти, синку (до Григорія)... — Ти не дивися на них, їж добре... Там, як поїдете, цього вже не буде, там катзна-що їстимете. Таке, що його тут і собаки б не їли.
Грнцько засміявся. А Григорій, щоб догодити матері, їв за трьох. Та й усі їли нівроку. Стіл був застелений скатертиною і заставлений, як на Великдень... Пили наливку і їли оселедці з оцтом. Потім гарячий борщ, локшину з білими пирогами, сите м'ясо з картоплею. Далі: пироги з рижем, з м'ясом, з квасолею. А на закуску солодке — мед і солодку брусничну...
Потім повставали, перехрестились до ікон і стали збиратись. Старий давав жінці накази, при якій нагоді як їй треба повестись та що треба зробити вдома.
На відході посиділи урочисто хвилину, поскидавши шапки.
— Ну, з Богом!
Весело попрощались з матір'ю.
Небо тільки трохи зарожевіло, як із Сіркового подвір'я рушив похід.
Попереду собаки вистрибом. Три

читати