Завантажити

взагалі мовчала, а ще краще, щоб пішла геть, і хай би лишилась ілюзія, що це була все-таки жінка і що вона мала, може, щось в серці від жінки...
— Може, ви маєте якесь прохання, Чумак? — запитала раптом Нечаєва. Здивованому Андрієві здалося, що в тім голосі забриніла нотка підступу. Мовчав, не знаючи, що відповісти.
— Може, ви маєте якесь прохання? — повторила Нечаєва запитання. Вона питала так, як питають людину перед стратою.
Ні, в тім голосі не було підступства. Такий собі байдужий, стомлений голос жінки, що має якесь право на примху тут.
— Так, я маю прохання, — відповів Андрій.
— Будь ласка.
Андрій промовчав якусь мить, вдивляючись в її обличчя, а тоді запитав:
— Ви маєте матір?
Від несподіванки Нечаєва насупилась:
— Що за дурне запитання!
Обидва мужчини посміхнулись іронічно.
— Ну, припустім, маю... — відповіла Нечаєва.
— Добре, — промовив Андрій тихо. — Я маю одне прохання... Я прошу вас іменем вашої матері... дозволити мені написати листа.
— До кого?
— До матері...
Нечаєва підвела брови з мовчазним здивуванням, «до моєї матері?!», а мужчини засміялись.
— До своєї матері, — пояснив Андрій.
— А-а...
Зайшла павза. Нечаєва, насупившись, тарабанила пальцями по столу. Мужчини з іронічними мінами чекали якогось вибрику, якогось надзвичайного ефекту. Андрій теж сподівався на фейєрверк лайки, яку вже чув з цих, так гарно окреслених уст, і вже каявся, що піддався на спокусу. Нечаєва постояла, потарабанила пальцями по столу і несподівано промовила:
— Добре. — Взяла аркушик паперу, олівець і якусь течку зі столу й підійшла до Андрія: — Нате, пишіть. Тільки коротко.
Андрій взяв тремтячими руками течку — «Лист до матері! Він зараз напише лист до матері!» — й помалу великими літерами написав на аркушику кілька слів. А тоді повернув течку, олівець і аркуш паперу Нечаєвій. Він написав: .
— «Живий, здоровий. Скоро вернусь. Цілую», — і підпис.
Нечаєва прочитала листа, постояла, примружилась і чомусь закусила губу. А тоді підійшла до столу й поклала листа перед Сергєєвим, а поклавши, дивилася збоку на Сергєєва пильно і в той же час непомітно, закурюючи цигарку.
Сергєєв прочитав, якось глупо підвів брови й поклав лист під прес-пап'є.
Тоді Андрій згадав, що він не написав адреси. І тут же блискавична думка — «Це добре, що ти не написав адреси, матимеш змогу перевірити, чи вона всерйоз згодна переслати листа, чи це лиш жарт. Якщо похопиться сама й зверне увагу на брак адреси, значить...
— Мда-а... — протягла Нечаєва, думаючи про щось інше. — Але ви не написали адреси. Яка адреса вашої матері?
Андрій сказав і зрадів: «Піде, значить, піде!»
Нечаєва взяла листа з-під прес-пап'є й на нім дописала адресу. І поклала його на столі. Сергєєв взяв аркушика й знову поклав його під прес-пап'є.
Андрієва віра в те, що лист піде, захиталася, спостерігаючи, як лист мандрує з-під прес-пап'є під прес-пап'є. Виходить, що він підпорядкований двом волям тут, жіночій і мужській. І від того, яка з них візьме гору в цім змаганні, залежатиме його участь. До того ж, хвилева примха жінки, що прокинулася в фурії, є лише хвилева примха.
До кімнати увійшла ще одна жінка. Повторилась процедура, що й перед тим: «Встать! Женщина!»
Це була інша женщина. Андрій цієї не знав. Років тридцяти, груба, хтива, з надзвичайним бюстом і дорідними стегнами, що ходили хвилями, буйно нафарбована. Вона зупинилася перед Андрієм, взявшись руками в боки й курячи цигарку, й досить хижо, безсоромно й зухвало оглядала його. Ніби прицінюючись до бика й вивчаючи його на предмет племінної здатності. По оглядинах зробила досить похабну заувагу, взявши за об'єкт дотепу Андрієві подерті й закривавлені штани, тим викликавши сміх мужчин.
По цій реплиці Андрій її впізнав. Це ж про неї він стільки чув у камері, її ім'я згадувалося завжди в парі з ім'ям НечаєвоЇ, як ім'я другої знаменитої жінки в НКВД. А знаменита вона була ніби тим, що, ведучи слідство при допомозі мужчин, завжди потішалася над статевими органами своїх жертв. Вона била дошкою по певних місцях, притискала їх каблучком, а то й дверима, заголювалася й сідала безпомічній жертві на обличчя й взагалі виробляла несвітські речі. Об'єктом її «слідства» здебільшого були вірмени, її ж жертвою був і Ягельський ніби. Після моторошних кривавих сцен розпалена ця самиця улаштовувала з слідчими оргії в тих же кімнатах з закривавленою підлогою після того, як жертву витягали геть. І називалася вона «товаришка Клава». Так, ось Сергєєв назвав її цим іменем. І була вона ніби морфіністка. В кожному разі це була жінка сексуально збочена, щоб це збагнути не треба бути аж таким пильним. Очі й уста її були достатньо красномовними. Ті очі й уста, надміру живі стегна, опуклі груди й рожеві, перенаснажені кров’ю щоки оформляли собою не що інше, як балон колосальної сексуальної енергії.

читати