Завантажити

Головне, що той слідчий є чужий. До кінця ворожий і чужий. І служака — не мінімум йому потрібен, а максимальний максимум. Абсурдний, безглуздий, але конче необхідний. Слідчий пряде очима, а Андрій читає в тих очах затаєне, хиже чекання, щоб Андрій хоч трішки десь надломився, щоб здав психічно, тоді він вхопиться й буде розмотувати його душу, як той Асланову. І тоді з того виросте ціла страшна гора — навколо кожної крихти правди, яку б він подав, виросте жахлива гора провокації й придавить безліч жертв. Побачивши це, Андрій відкинув усякі вагання, глибоко зітхнув і став на шлях цілковитого й принципового заперечення. Нехай, зрештою, він оперує тією течкою, напханою якимсь шпаргаллям, і нехай розкриває карти. Бажаючи цього, Андрій поволі процідив:
— Наскільки я зрозумів з пред’явленого обвинувачення, мені закидається пп, 2, 6, 8, 10 і 11 статті 54-ї. Так от, це все неправда.
— А що є правда?
— Правдою є, що це все якась брехня, божевільна фантазія. Чи не здається вам, що тих пунктів забагато як на один раз.
Слідчий подумав, а потім:
— Тут тебе, зрештою, не питають про правду. І нікому вона тут не потрібна. Правдою буде те, що я тобі тут начеплю. Ясно? Ти ворог — і це основне. Ти людина інтелігентна, а ні чорта не понімаєш. Зрозумій, що раз ти ворог, то всі статті, які тобі начеплять, абсолютно правильні, хоч найбезглуздіші. І їх зовсім не забагато. «Запрос не б’є в нос», пойняв? Суть в тім, що ти ворог. А раз так — всі статті, до тебе прикладені, будуть правильні. Це раз. А вдруге — раз ти ворог, то в тебе ж є спільники й однодумці? Є! Напевно є! Так от всі спільники й однодумці мусять бути ось тут, — ляпнув він рукою по столу, — ось в цьому й вся справа! І про тих всіх твоїх друзів і однодумців мусить бути твоя щиросердна сповідь, про всю вашу контрреволюційну діяльність, не боючись ніяких перебільшень. Ми потім розберемось.
В Андрія заклекотало всередині, і в той же час думка забилась злорадно:
«Ага, не знаючи правди, їм потрібна гора брехні!? Добре! Позмагаємось же!» Нахмурившись і дивлячись слідчому в очі, Андрій промовив презирливо:
— «Ворог народу», «контрреволюція», «зрада» й «злочин» з погляду мого класу є все поняття трохи інші, аніж...
— Чхать я хотів на поняття твого класу!.. От про нього, зрештою, ти тут все й розкажеш... І не бійся ніяких перебільшень! Так треба.
— Гм... Цебто вам потрібні формальні підстави, щоб мене і всіх, на кого я скажу, засудити? Слідчий презирливо:
— Дурню ти! Ми тебе можемо засудити й без твоєї сповіді. Подумаєш! Але йдеться про те, щоб тебе не засудити. Чи ти не віриш у пролетарську великодушність?
— Вірю...
— Іронізуєш?
— Чому ж, я вірю. Я сам пролетар і знаю пролетарську великодушність.
— Те, що ти пролетар — то до лампочки, он до тієї, бачиш? Ха! «Пролетар"! Чи ти думаєш, що тобі буде тут скидка за твоє пролетарське походження? Ні, брат, саме до ворогів пролетарського походження ми є найбільше безпощадні, як до зрадників... звичайно, якщо вони непримиренні.
«Зрадників!!? Ах ти ж!!» а вголос:
— З погляду пролетарського, зрадник є поняття розбіжне... (павза). — Отже, згідно з вашою «пролетарською великодушністю», вам треба мати формальні підстави, щоб мене конче засудити й знищити? — повторив Андрій спокійно запитання, підкреслюючи безглуздість формули.
— Ні. Нам потрібна й правда. Цебто така правда, яка нам п о т р і б н а! Чи тобі ще треба розжовувати? Правда про твоїх спільників і однодумців. Про всіх— про вчорашніх, сьогоднішніх і завтрашніх і про все їхнє кодло, до дітей включно! І про вашу спільну діяльність...
Андрієві не треба «розжовувати». Кров заливає йому мізок. Але він мовчить. А слідчий веде з незрівнянним цинізмом:
— Та правда, зрештою, ось тут вся написана,— ляпнув по течці рукою. — Я тільки хочу почути її щиросердно з твоїх уст, щоб знати, чи ти є ворог до кінця, чи…
«Т а к! Д о к і н ц я!.. Я к щ о т а к, т о в о р о г д о к і н ц я! Д о г р о б у! Д о п е р е м о г и!!! Я к щ о т а к, т о д о к і н ц я!!» — Андрій згадав Аслана, згадав всю камеру і всю «брехалівку», все море безглуздя…«Якщо так, то до кінця!» А вголос, відсапнувшись, схвильованно:
— Ну то я щиросердечно признаюсь, що з моєю головою ви можете робить, що хочете! Але що до спільників, то… то для такої комедії в мене їх не числиться.
— Що, що? Як ти сказав? Це щиросердно?
— Так, це щиросердно.
— Ах, ти ж… Цебто про комедію?
— Гм… І про комедію теж.
Слідчий розгублено дивиться якусь мить мовчки, а тоді широко позіхає.
— Ні, не буде, я бачу, з тобою діла по-хорошому. Філософствуєш? Ну що ж, побачемо. Мені не к спіху,— і занурився в папери, позіхаючи. По хвилі додав:
— Ти даремно надієшся… На що ти надієшся? Ти згниєш в тюрмі, але ти не вийдеш з наших лап. — Помовчав, листаючи папери, а тоді підвів обличчя і глузливо заскалив око:
— Як там

читати