Завантажити

заздалегодя. Це є зразок раціоналізації й автоматизації. Можна б навіть взагалі «перепечатати» пальці всім мешканцям СССР, ще до їх арешту, бо ж все одно доведеться «печатати»! Не за розпорядженням пашпортного якогось там бюро, а за розпорядженням тюремної адміністрації, до рук якої ті мешканці так чи так потраплять.
Епідемія ця викликала багато хвилювання, різних припущень, розгубленості серед в’язнів. Особливо розгубилися ті, що потрапили до тюрми недавно і ще жодного разу не були на допитах.
В корпусі стояв шалений рух. З камер брали партіями по 30 — 40 чоловік і водили до приміщення тюремної канцелярії. Там у якімсь темнім закамарку з десятеро тюремних службовців розкачували фарбу на плитках, мастили людям пальці й прикладали до заготовлених якихось папірців, не то анкет, не то арештантських «документів».
Ті папірці лежали стосами» і на них нічого крім ім'я й прізвища в'язня не ставилось. Це теж раціоналізація! Решту додадуть потім. Залежно від того, яка доля спіткає "людішку". Може статися й так, що взагалі не треба буде нічого додавати, коли, скажімо, “людішка" вмре, або її приб'ють, або випадково розстріляють, тоді папірці просто викинуть у піч, з усіма "пальцями". Після відбивання вальців партію вели в якийсь темний льох і там кожного окремо фотографували. Давали номер на груди, повертали в профіль вліво, в профіль вправо, анфас» в потилицю... Готово.
Камера 12-та почувалася так, ніби була напередодні великих подій, що нагло можуть розметати всіх в різні боки. Проте час плинув, але подій ніяких не траплялось і, здається, не передбачалось. Телеграф не приносив жодної цікавої вістки, з якої можна б вичитати, що означає вся та дактилоскопічна епідемія.
— Ч у м а к з в є щ я м и!
Всі в камері були страшенно здивовані. Це вперюе за весь час викликають просто, без піжмурок, без переклички "на Чи", “на Ри”.
— Ч у м а к з в є щ я м и!
Андрій взяв свої "вєщі" — свою незмінну заяложену торбиночку з шкоринкою, Санько вкинув туди свою пайку на придачу — все. Чумак зібрався "з вєщями".
Але минає година—не кличуть. Не беруть.
Минає дві — не беруть.
Вся камера заінтригована. Починає кружляти логічне припущення... Несамовите, але логічне: беруть вдень — значить, н а в о л ю ! На волю!! Підтвердженням цього є той факт, що не взяли одразу, — значить, “готують документи". Оформляють. Виписують гроші в бухгалтерії, адже ж Чумак мав там свої гроші конфісковані!? Шукають одежу, яку-небудь одежу, бо не можуть же вони Чумака випустити в самих рубцях, голопузого… Н а в о л ю!
Вже всі були певні, що таки на волю. Буває. В цій химерній країні все буває!..
Особливо ж віра в можливість виходу на волю окрилилася, коли до камери хтось приніс підтвердження, що "таки да" зняли Єжова. Він на власні очі бачив, як раніше впав у кабінегі його слідчого портрет Єжова, і так само на власні очі бачив, що того портрета тепер немає. Зняли! Зняли портрет — бо зняли Єжова.
В камері не знали, що його “зняли" вже давненько, але що їх те в найменшій мірі стосується. Його зняли для “волі", а не для тюрми. Тюрму з усієї сили якнайсуворіше охороняли, щоб ця чутка туди не дісталася. Бо всі. хто потрапив за мури через "злочинну політику залізного наркома", були вилучені з числа тих, кому рекомендувалося знати, як то пописалися "вороги народа, що пролізли в апарат НКВД". Вони пописалися, але те, що вони зробили, мусить бути завершене до кінця. Отже, тюрми це "зняття” не стосувалося.
Але тюрма жадібно ловила непевну чутку, й вірила в неї, й вірила зворушливо в кращу долю. А коли прийшло підтвердження, що портрет Єжова десь там в якомусь кабінеті знято — повикликало фурор. І ось саме тому віра в можливість виходу тепер на волю панувала наперекір всьому.
Андрій перебував у стані облоги. Йому давали нишком безліч доручень, йому звіряли свої болі й таємниці, його посвячували в родинні справи, його просили передати те й оте, сказати те й оте, зайти туди й туди, його просили передати (через рідних) передачу таку й таку, умовлену. Андрій покірно й щиро намагався запам’ятати всі адреси й всі доручення.
Минали години, а Андрія не брали. Припущення про волю остаточно стверджувалось.
Андрій вже сам не був певен. Ану ж раптом!.. Логічно так би й мусило бути,— він нічого не давав, нічого не підписував, все витерпів, — логічно його б мусили звільнити "за недостатністю доказів". Адже ж звільнили Давида... Але Андрій всупереч загальному оптимізмові був у полоні меланхолії.
Увечері під час "оправки” в'язні побачили в убиральні величезний напис, надряпаний на всю стіну:
"Товариші залізничники! Мерзотник Курпас застрілився!"
Це справило приголомшуюче вражіння. Курпас — це ж знаменитий Курпас, начальник т. зв. ДТО (Дорожно-Транспортного Отдела") УГБ НКВД; Від одного імені цього Курпаса в залізничників ішов завжди мороз по шкірі. Рафінований садист, безжалісний і

читати