Електронна бібліотека/Проза

СкорописСергій Жадан
Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
Лиця (новела)Віктор Палинський
Золота нива (новела)Віктор Палинський
Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
Завантажити

Напевно, тепер і «Чорний ворон» інший. Але який?
Часто, коли вдень раптом гуділа машина в тюремному подвір’ї, або вночі чути було, як машина в’їжджала й виїжджала, в камері 49-й говорили здавленим голосом: — «Чорний ворон"!
— Який він? — питав Андрій.
Але ніхто не знав точно, який він. Говорили різне і саме тому, що говорили різне, не було віри в говорене й не було цілісного образу. Який він тепер — в епоху не Леоніда Андрєєва й не ГПУ, а в епоху Єжова, «наркома железного»?
Казали, що це жахлива чорна машина, обставлена багнетами, яка мчить вулицями несамовито й виє, як сатана. Казали, що, саджаючи в неї, в’язням зав’язують очі. Казали... Але ніхто з присутніх нічого не знав точно, бо ще не був у ній, крім, хіба, Карапетьяна, але веселий вірменин, поки був у камері, нічого не розповів на цю тему, а потім його забрали. Таким чином було багато домислів і нічого точно окресленого. Була лише легенда. Знали лише всі напевно, що він є й що працює невтомно, безперервно, і що так і називається «Чорний ворон», навіть за офіційною термінологією. Якось дивно чути це фантастичне ім’я, так би мовити, поетичний образ, легенду, замість натури, в епоху оголеного реалізму, в епоху розлегенднення всіх легенд.
І ось він прилетів...
 
Одного дня їх — мешканців камери 49-ї — забрали з камери. Таємничо звеліли всім зібратися «з вещами» й вивели до льоху невідомо для чого, тим накрутивши нещасним людям нерви до крайньої межі. Тут люди просиділи півдня. Потім від них відокремили п’ятьох і лишили на місці, а решту забрали й повели. Цебто 24 особи, а серед них був і Андрій, їх вивели з льоху й погнали швидким темпом («Давай-давай!!») по темних і вогких коридорах підземелля. Біля якоїсь, герметично закритої, залізної брами їх вишикували по три й наказали триматися «там», де вони зараз опиняться, тихо, під страхом тяжкої кари. Після того відчинили браму —- перед ними стояла автомашина, підведена задком щільно впритул до виходу. То була вантажна машина з халабудою, розмальованою в яскравий колір і пописаною якимись літерами. Андрій умудрився прочитати своїм бистрим оком великий напис збоку по діагоналі — «Ц Е Р А Б К О О П Ч…» Точнісінько така машина, якими возять хліб!
Їх впускали в відчинені залізні дверцята по три й ті трійки щезали мовчки в мовчазному, темному череві «ЦЕРАБКООПУ». Прийшла черга до Андрієвої трійки. Андрій перший здерся по відкидній драбинці й ступив усередину. Це був вузюсінький коридорчик, обабіч якого були дверцята! Герметичне закриті дверцята. Одні з них відчинив оперативник, що порядкував у коридорчику, й сказав —«Давай!»
Андрій втиснувся в дверцята. То була манюсінька кабінка — такий собі залізний мішок на одну людину. Але їх туди впхали трьох. В середині було прироблене сідальце, але Андрій не скористався з права першості. Він уступив місце Зарудному. Третім був Голіят-Охріменко. Охріменко прийшов останній і не влазив у кабінку, бо це було проти всіх законів фізики. У такій манюсінькій клітинці Охріменко не міг би вміститися як слід сам, а його пхали третім.
— Лізь, сволоч!! — люто шипів оперативник, розсипаючись прокльонами. Охріменко ліз, здушуючи своїх товаришів, як пресом, і все не міг влізти. Йому допоміг оперативник, втискаючи голіятське тіло коліном. Втиснув. Закрив дверцята й клацнув замком. Готово!
Оце й він — «Чорний ворон». Чорний ворон без легенди.
Ніяких вікон, навіть завішених чорним запиналом, і ніяких щілин! Тільки вгорі десь просочувалося потрохи повітря. Андрій помацав рукою — то було прибито трохи подірявленої бляхи в півдолоні завширшки, мов тертушка. Дірочки були манюсінькі та й ті зроблені не просто, а якось так навскоси, та ще й прикриті дашком, мабуть, щоб нічого не було видно. Не було видно неба й взагалі світла, хоч назовні був сонячний день. Це щоб люди не милувалися небом (бо ж то «Воля!») та й щоб не помітили часом бодай ґорішніх поверхів будинків і не зорієнтувалися, куди їх везуть.
Ось він тут увесь геній епохи!
Андрій засміявся злісно. Навіть той образ «Чорного ворона», який жив в уяві, був занадто поетичний порівняно з дійсністю. «ЦЕРАБКООП!» Нікому на волі не прийде в голову, зустрівши цей «ЦЕРАБКООП» на вулицях і площах міста, що це «Чорний ворон» і що в нім їдуть вони — приречені люди, може, їхні друзі, приятелі, знайомі, брати, рідні. Таким чином, ніхто навіть приблизно не знатиме про їхню трагедію. А вони їхатимуть яскравого сонячного дня через самий центр заштатної столиці республіки!
Це було тяжко й прикро. Андрій не раз і раніше ловив себе на думці, що не страшно вмерти привсенародно, лише страшно умирати, задавленому нишком, в темних закамарках, десь в льосі, ізольованому від світу, без свідків, де твоя смерть навіки лишиться таємницею. Ось що страшно. І в чеканні такої смерті щодня, щогодини, завжди видавалося недосяжним щастям умерти на шибениці серед велелюдної площі, на очах у всіх, щоб усі знали, що ж з ним сталося, де він дівся, як він

Останні події

03.09.2025|11:59
Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
03.09.2025|11:53
У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
03.09.2025|11:49
Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
02.09.2025|19:05
«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
27.08.2025|18:44
Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025
25.08.2025|17:49
У Чернівцях відбудуться XVІ Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz
25.08.2025|17:39
Єдиний з України: підручник з хімії потрапив до фіналу європейської премії BELMA 2025
23.08.2025|18:25
В Закарпатті нагородили переможців VIІ Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея
20.08.2025|19:33
«А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало нову книжку про закарпатського розбійника Пинтю
19.08.2025|13:29
Нонфікшн «Жінки Свободи»: героїні визвольного руху України XX століття крізь погляд сучасної військової та історикині


Партнери