Завантажити

живий-здоровий, Мобік попрямував до великих вітрин з маленькими телефончиками, такими ж, як він сам.

6. У супермаркеті

– Дивіться, дивіться, новачок! – зашепотіли між собою телефончики на вітрині, щойно Мобік опинився поруч них на полиці.
– Такий самий, як і ми, тільки звідкіля він тут узявся?
– Егей, новачок! Ти звідкіля до нас потрапив? І хто ти такий, як тебе звуть? – запитав найдорожчий серед телефончиків. Це був красунчик останньої моделі, який виконував усі можливі завдання. А чого тільки вартували яскраві картинки-заставки, найцікавіші ігри та стільки усяких голосочків, якими він співав, що й не злічити.
– Здрастуйте. Мене звуть Мобік, – проявляв чемність новачок.
– А звідкіля ти? Може, також шукаєш господаря, у якого будеш працювати?
– Ні, я шукаю дідуся, від якого утік, щоби помандрувати.
– А хіба ти не знаєш своєї адреси?
– У тому то й біда. Коли я жив у крамничці старожитностей, то не знав, що це місто таке велике. Я гадав, що є лише моя крамничка з дідусем та ще парк, який я бачив крізь вітрину. От і все. А коли я почав мандрувати, то й заблукав, і адреси у дідуся-Телефончика не спитав. Допоможіть мені, будь ласка.
– Не хвилюйся, – сказав красень-телефон. – Ми щось придумаємо.
І телефончики почали між собою перешіптуватися. А через кілька хвилин до Мобіка поважно підійшла кумедна штукенція, що була із родини телефончиків-„жабок”.
– Ось подивись. Тут у мене є карта всього нашого міста. Шукай свою крамничку.
І Мобік з цікавістю зазирнув у карту.
– Ой! Знайшов! – радісно вигукнув він. – Он мій магазинчик на околиці міста, а біля нього парк у якому я гуляв, та ще й озеро. Спасибі тобі, Жабко! Тепер я знайду дідуся і вже ніколи не втечу від нього, а ще обов’язково запам’ятаю свою адресу!
– Але ж це так далеко від нашого супермаркета. Як же ти туди доберешся?
– Я про це й не подумав, – знову засумував Мобік.
– Нічого, завтра щось зметикуємо, – заспокоював його красень-телефон. – А зараз іди відпочивай. Покупців уже сьогодні не буде, та й магазин от-от зачиниться.
Мобік, який уже переконався, що нові друзі і справді можуть йому допомогти, побрів спочивати. Снився йому тої ночі парк, дядько Короп і дідусь, за яким він тепер дуже сумував.

7. Порятунок

Наступного ранку Мобік прокинувся від галасу, що зчинили біля їхньої вітрини дітлахи. Вони стрибали, кричали та показували пальчиками на маленькі телефончики.
– Ой, дивись, дивись! Які гарні! Які маленькі! – кричали вони. – А я отакого хочу! А я цього!
Батьки, що стояли поруч, лише посміхались.
Мобік, ще як слід не прокинувшись, сидів собі на полиці та спостерігав за ними. Але раптом він побачив щось дуже знайоме. До вітрини підійшов хлопчина з мамою. Добре придивившись, Мобік упізнав у ньому того самого хлопчика, до якого він колись застрибнув у рюкзачок, щоби вибратись на вулицю.
Куди й подівся сон. „Так, це той самий хлопчик! Він, мабуть, знову зайде у крамничку. Хлопець знає туди дорогу!” І, довго не роздумуючи, перестрибуючи з полиці на полицю, Мобік помчав до хлопчика. Майже добігши до нього, телефончик помітив, що далі його не пускає міцне скло з якого були зроблені дверцята вітрини. Мобік щосили затарабанив кулачками у дверцята. Та де там! Міцні скляні двері навіть не ворухнулись.
– Що ж робити? Він зараз піде і я знову не зможу потрапити додому, – у Мобіка від цієї думки аж сьози на очах виступили.
Тим часом хлопчик з мамою вже збиралися йти. Мабуть, вони так і не знайшли тут потрібного телефончика. Але що це? Хлопчик запримітив маленького Мобіка, який відчайдушно барабанив кулачками у скло.
– Матусю, купи мені, будь ласка, отого маленького телефончика, – попросив хлопчик.
– А чому саме цього, синочку?
– Дуже вже він мені сподобався.
– Давай спершу хоч подивимось на нього, – і мама попросила показати телефончик.
– Стривайте, але ж він не з нашого відділу, та й, взагалі, не з нашого магазину. Цю модель ми вчора саме розпродали, – здивувався продавець. – Дуже вже вона подобається людям. Звідки ж ти тут узявся?
– Я... я... я випадково сюди забрів, – тремтячим голосом промовив зляканий Мобік.
– Ну коли так, то можеш іти з цим хлопчиком. Я тебе не затримуватиму.
Як же зрадів Мобік!
– Дякую Вам, – вигукнув він.
– Дякуємо, – в слід за ним сказали хлопчик з матір’ю.
Новий друг поклав Мобіка у кишеню свого рюкзачка і вони попрямували до виходу.

8. Хлопчик Івась

По дорозі додому Мобік ближче познайомився з хлопчиком. Він дізнався, що того звуть Івась. Телефончик розповів йому свою історію.
– Не хвилюйся, – заспокоїв Мобіка Івась, – я допоможу тобі, бо пам’ятаю, де знаходиться ця крамничка.
– Буду тобі дуже вдячний, – відповів Мобік.
Прийшовши додому, хлопчик повинен був ще зробити уроки, а вже потім піти гуляти та забігти у крамничку старожитностей. Тому як

читати