Головна\Електронна бібліотека\Літературна критика

Електронна бібліотека/Літературна критика

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити

На обкладинці третьої збірки Наталі Пасічник «Гра в три руки» - пляшка у формі перевернутого серця, що її «виготовили» майстерні художниці сестри Опрі, і вона – не мене, зрештою, першу – наштовхує на алкогольні асоціації щодо вмісту книги. Зрештою, з легкої руки Пасічник: «Алкоголь, дві троянди – усе, що сьогодні потрібно…» (так вона пише у попередній збірці «Портрети доби Ренесансу»). Мед поезії – то як на чий смак. Мені особисто ця книга нагадала при дегустації добряче кріплене червоне вино, «найміцніше з торішніх вин», – напій справжніх естетів та аристократів, напій чуттєвості, поєднаної зі схильністю до сибаритства. Це вже під мікроскопом і в ході хімічного аналізу в цьому напої добачаєш і верліброве молоде шумовиння, і незначні домішки сивушних масел – недопарованих рим та ритмових збоїв, надто, однак, малі, щоб украстися в смаково-запаховий букет. У цьому вині триває невгамовний процес бродіння паротяговими коліями, що лишає гіркий осад спогадів – вино, як і життя, мусить мати осад, без цього неможливе очищення. Або – грецькою – катарсис.

Для когось, хто ще не розсмакував суть поезії Пасічник, магістральні характери її другої збірки (маестро, оті самі «дивні» юнак і юнка) лишали б по собі враження притчових взірців для наочності, а тон і манера письма – попри всю чуттєвість – віддавали б холодом інтелектуальної схоластики. Для поезії, до того ж ліричної, ця провина – сміховинна: хіба обов’язково тут малювати з натури і вражати ефектом trompe d’oeille? Зрештою, хіба не фантастичною здатністю переконувати й викликати отой самий чуттєвий катарсис наділений «дивний чоловік» із роману однієї англійської пані, інспірований – примха випадку – саме італійським портретом доби Ренесансу?

Скажете: до чого тут племінниця винахідника булевої алгебри та її романтичний герой зі шрамом? Справді, надто натягнена аналогія. Та насправді вона не така вже виссана з пальця, адже, коли вже говорити про рідний і європейський контекст, то поезія Пасічник і близьких їй поеток межі тисячоліть (як і творчість Войнич) стоїть на стику новоромантизму й модерну. Не останнє місце у їх тематиці займає емансипація – у розумінні культур і статей, – і так само емансипується героїня книжок Наталі Пасічник: коли у «Портретах…» майже весь простір сцени населений чоловічими ролями, а жінка при них відіграє лише факультативну роль схиленого в німому напівмолитовному екстазі силуету, у третій книзі Пасічник віддає головну роль саме їй. І стає зрозуміло, що ця жінка, яка «втратила більше, ніж мала», вміє мало просити або не просити ні про що, бути гордою, не належати нікому й нікого не обожнювати… Засновки цього образу проступають уже в «Портретах…». Та коли сторінки «Портретів доби Ренесансу» ще відчутно «пахнуть зів’ялими трояндами» (майже дослівно!), то з третьою книжкою до читача озивається інша частина жіночої психології – одержима, та, що вчиться вже не любити, а ненавидіти: долю, минуле, слабкість, що проявляється в коханні… До того ж разом із мотивом амадеївської гри з другої книги Пасічник до третьої перекочував і герой – контамінація учудненого «дивного натхненного хлопчика», «маестро» та умудреного життям посивілого самітника, «схожого на дерево в грудні»; у його змалюванні переплітаються і змішуються, як шари у коктейлі (ось і знову алкогольна алюзія!), давнє обожнення і нові нотки зверхності та несхвалення («Мій Казанова»). Власне, героя нема – є лише його змалювання, а сам він перетворюється на фігуру відсутності, тим часом як над героїнею, за біблійним висловом, прокочуються житейські «хвилі й бурі». «Поезія виникає тоді, коли гра перестає бути грою. Коли той, хто пише,… пробираючись крізь натовп вигаданих і невигаданих героїв, усе-таки наважується поставити потрібний розділовий знак і поглянути в дзеркало», - стверджує Наталя Пасічник у «Слові до читача» («Портрети доби Ренесансу»). У наступній збірці завдання ускладнюється. Розділовий знак (хоч і правильний) обернувся розлукою, а у дзеркалі – «порожній квадрат». Коли гра вже не гра – боляче й страшно, але по-своєму легко. А коли ні гри, ні тим більше не-гри вже немає?

Образ місця (міста) дії у «Портретах…» пахне середньовіччям, ворожіннями, янголами, тут грає мелодія церков, мелодія кроків по бруківці, мелодія старих платівок… Розділовий знак поставлено. Прикрашання реальності вже не має сенсу: з неї щез найромантичніший її промінь, завдяки якому крихкими обрисами проступав неповторний, але минущий ракурс бачення. Змовкла музика; диск-рулетка припинив обертатися, круп’є оголосив геймовер, і крізь романтичну пелену став проступати Львів із його іржавими батареями, роботою, буднями, будильником на шосту... Від цього прагнеться втекти в нескінченну подорож, навіть збожеволіти чи померти. Героїня мусить змиритися з тим, що час, який майже вдалося зусиллям поетичного марення по-фаустівськи зупинити, і далі йде й затирає спогади, як пісок – сліди в пустелі. В одному з циклів Пасічник згадує про птаху-пересмішника; правда полягає в тому, що у поезії авторки жіноче начало – навіть достатньо розкуте й емансиповане – тільки відбиває чужі почуття і пристрасті, мов дзеркало, і коли витікає в небуть світло чужого погляду, залишається порожнеча, яка може тільки відлунювати. Важко, з зусиллям брати високі ноти. Ловити запах зів’ялих троянд із листів. Повторювати алгоритм укотре пройдених у самотині вулиць. Повторювати заклинання вкотре казаних слів. Порожнеча: порожнє місто, німота замість голосу, порожні площі й скриньки, немає нічого за дверима в інобуття. Це не ознака виписування чи схоластичності мислення. Це суцільна фігура відсутності, що займає свідомість настільки, що про щось інше годі писати.

Я не цілком підтримую теорію поезії, яку розвиває Маріанна Кіяновська у передмові до «Портретів…», але вона права в головному: музику спогадів про генія, що поєднує в собі Моцарта і Шопена, либонь, можна розуміти лише способом Сальєрі – розклавши на кісточки топосів, мотивів, метафор, символів та художніх деталей. Тоді й зрозумієш, яку реальність (уже ж не об’єктивну, а ідеальну, а якщо ще точніше – бартівську «дереальність») бачить перед собою героїня книжок Наталі Пасічник. Але коли йти таким шляхом надто довго, то відчуєш, що копирсатися в тонкощах лірики скальпелем критики – все одно що виголошувати розлогий грузинський тост над келихом налитого вина. Червоного й досить кріпленого.

Останні події

30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
20.03.2025|10:25
Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
20.03.2025|10:21
100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
20.03.2025|10:19
Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
20.03.2025|10:06
«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»
13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку


Партнери