Завантажити

елемент асоціативного ряду. Будівля зазнала ударів під час окупації військами міжнародного альянсу – початок XXI століття.
На жаль, війни не додають краси містам. Обличчя Землі спотворено виразками вибухів. У резиденцію МО ще під час нашої війнухи моджахеди пускали реактивні снаряди. Ефекту – мінімум, оскільки вистріли від системи залпового вогню «Катюша» просто клали під кутом, приблизно розрахувавши траєкторію руху снаряда, на око. Оте «приблизно» і попадало, як не в «молоко», то по мирних будинках. А стратегічному об’єкту така наспинна артилерія анітрохи не зашкодила.
Наскільки мені відомо, таліби, взявши владу після відходу «совєтов», зберегли профільне призначення будівлі. У них теж були міністерства. Щоправда, не довго. Західний альянс, штурмуючи кабульські лігва непримиренних, використав «розумні» бомби. Принаймні, від «адекватних» бомбардувань вже не гинули так масово сонні мешканці. Поверх гордовитої непохитности палацу нова війна нанесла свій фірмовий татуаж.
Архідалекоглядним був Великий полководець Олександр Македонський, виголосивши свого часу досі не спростовану аксіому – Афганістан підкорити неможливо. А може це красива легенда? Я бачив у Кабулі обеліск. Арабськими літерами на камені закарбовано те, що
переказую вам. Я не історик. Покопирсавшись в інформації, знайшов ствердні записи розумних людей. Військо Олександра намагалося поневолити гірську країну. Як доказ, - світлолиці нащадки грецьких воїнів донині населяють не тільки столицю. Кажуть, нібито, на знак визнання нескорености місцевих жителів, за наказом імператора десять тисяч воїнів одружились з пуштунками. Сам Олександр взяв дружиною красуню Айханум – чільницю цього невеличкого тоді міста. Греко-бактрійська цивілізація, представниками якої можна вважати нащадків вихідців з Пірінейського півострова, проіснувала майже два століття. А до кінця 19 століття поблизу Кабулу жило плем’я «кофрів», від слова «невірні». Молилися своїм богам, тобто, були язичниками по суті. Сучасна назва регіону – Нуристан, тобто, країна світла. Чи не тому, що частина аборигенів дивляться на гори блакитними очима і мають руде волосся?
Визначити ж переважаючу національність кабульців… краще не треба. Самі себе вони називають «кабулі», тобто, щось особливе. Феноменальне явище. Звичайно, маючи певне коріння різних народів, вони не називають себе узбеками, таджиками, пуштунами, хазарейцями. «Кабулі» - і цим сказано все. І майже всі корінні кабульці говорять персидською мовою. Якщо хочете, назвіть її дарі, або таджицькою – помилкою не буде.
У порівнянні з іншими містами Кабул безперечно несе в собі ознаки столичного лоску, але лишається чисто азійським велетнем. Вплив Європи або іншого світу відчутний не так як, наприклад, у Ташкенті, чи Самарканді. Є національна галерея, однак своєю європейськістю вона не конфліктує із колоритом Сходу.
Умовна лінія поділу між старим і новим містом проходить річкою. Права частина – найдревніша, існує близько 2000 років. У 1221 році Чингіз-хан зрівняв Кабул із землею. А засновник імперії Великих моголів – Бабур, через 200 років заснував тут свою столицю. Понад двадцять садів, насаджених Бабуром налічується у сучасному місті. В одному із них, названим ім’ям засновника покладено його тіло, доставлене з Індії. Не хотів і по смерті лежати аби де, настільки любив цю долину між Шир-Дарвазою і Асмаї.
Далі – історія нескінчених завоювань. Ви не забули? Завоювання – не означає підкорення.
Отже, правий берег, біля підніжжя Шир-Дарваза, древнє місто з розвалинами міської стіни. Там фортеця Бала Гісар, бачила всі види зброї, від примітивної стріли до начиненої електронікою бомби. Ліворуч за течією – сучасні квартали. З літака вночі Кабул може перехитрити подорожника. Побачивши море вогників, хтось може поплутати їх з хмарочосами, що високо здіймаються над вулицями. Однак, вдень виявиться, що це саманні будиночки бідноти на схилах гір. Так живе більша частина «кабулі». Плутані, навіть не вулички, - ходи, не мають назв. Чимало кабульців листуються через офіційні установи, або мечеті. Це єдина адреса, яку вони можуть вказати.
Розповісти про пам’ятники докладніше не можу. Не тільки через неможливість відвідати їх. Таких просто дуже мало. Три англо-афганські війни понівечили майже все. Оглянути мечеті (їх там близько шестисот)? Ні, я би порадив просто поблукати, поклавшись на інтуїцію, або вийти на Майванд – головну торгову артерію. Що може бути цікавішим за східний базар? А є таке, чого не можна купити на базарі? Про один з них – Міндаі, кажуть: «Якщо ви не знайшли якусь річ на Міндаі, значить її взагалі не існує у світі».
Гребенем Шир-Дарваз збирається стіна. Якщо порівняти з китайською, то краще не починати. Нема про що. Особливо здалеку вона така непоказна. Однак, викладена на крутих схилах, семиметрової висоти споруда викликає благоговійну повагу до будівників. Час зведення – V століття. Сьогодні на таке не знайшли би коштів. Обличчя Кабулу змінювалось – мур стоїть.
Ще ви би могли

читати