
Електронна бібліотека/Проза
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
вперше збрехала; а опiсля й каже: - Хто б то мене й полюбив?..
- Марусю, Марусю! - каже Василь, тяжко, вiд серця здохнувши; та й вп'ять насилу дух перевiв i каже: - Я знаю такого...
- Марусю, Марусю! А ходи-ке сюди! - так кликнула її та ж Олена. Маруся нi жива нi мертва! Злякалась того, що Василь став з нею говорити, та ще так голосно; а тут ще й то, що Олена бачить, що вона з чужим парубком розговорює, а опiсля i смiятиметься їй; а що найбiльш те їй було страшно, i жалко, i нiби досадно, що Василь каже про когось другого, що її любить; а їй би хотiлось, щоб вiн сказав, що вiн сам її любить. От як злякалась, скочила з мiсця та й не може ступить; а Олена, знай, її кличе: "Та йди сюди, ось-осьде я". А Василь теж став як укопаний i не зна бiльш, що й казати. На думцi б то й багато дечого є, так язик не слуха, не пошевельнеш його; а тут ще, на бiду, пiдслухав, що Маруся об комусь вже дума i що йому нiчого тут убиватися, а тут ще Олена збила його з толку... От i стоять вони обоє, сердешнi, i не знають, на яку ступити, i чи йти їм куди, чи що робити?
Вже сама Олена прийшла до Марусi й питається: чи вона тутечки довго буде?
- Нi, - каже Маруся, - уже менi пора й додому. Нiчого бiльш тут дожидатись. - Та, сеє кажучи, так важко здохнула, що крий мати божа!
- I я отсе йду додому, - каже їй Олена, - мати прислала за мною. Чи знаєш що? Ходiм завтра укупi на мiсто, мати казала дещо купувати, так ходiм зо мною; ти таки усе лучче знаєш.
- Добре, ходiм. Моя матуся щось нездужа, так що нам треба, я й куплю, заходь тiльки за мною, - сказала їй Маруся.
- Зайду, зайду. Жди мене до сход сонця. Ходiм же тепер укупi додому та в перекупки купим кисличок.
От подруженьки, побравшись за руки, i пiшли собi.
Зоставсь Василь i стоїть, сам не свiй. По його думцi, вiн, бачиться, закинув Марусi наздогад, що се вiн її любить, i дума: "Коли б вона не мала кого на приметi та щоб його хоч трохи любила, то бiльш би йому нiчого i не треба; не хотiв би нi грошей, нi панства. Так-бо почервонiла, як я їй став закидати, що її полюбив, i очицi опустила у землю, а рученятами усе хусточку крутила, вже, вiрно, з серця; а як пiшла за Оленою, то не тiльки йому i словця не сказала, та i не глянула на нього".
Сумувавши, пiшої вiн назирцем за Марусею i бачив, що вона аж поки ввiйшла у другу вулицю, то аж тричi оглядалась, - а чого? Хто її зна! Дiвчачу натуру трудно розгадати, бо вони часто буцiмто i не люблять, хто їх займає.. i буцiмто й сердяться, а там собi нишком так його люблять, що й сказати не можна! Та таки i тiї правди нiгде дiти, що iнша дiвочка, ще молоденька, що зроду вперше побачить такого парубка, що їй прийде по серцю, то й сама себе не розгада, що з нею дiється. На думцi, так би на нього усе i дивилась би, i говорила б усе з ним з одним, i сiла б бiля нього, та чогось-то усе стидно; хоч нi душi нема близько, а їй здається, буцiмто усi люди так на неї i дивляться; або хоч i не дивляться, так по очам пiзнають, що вона з парубком говорила. Отим-то така i жахається, i втiкає, нi слова не вказавши парубковi, що залицяється до неї; як же вiдбiжить вiд нього, та й сама жалкує, та-ба! вже не можна дiла поправити! Добре ж, коли парубок не розсердиться та ще удруге стане ляси пiдпускати, так ще не зовсiм бiда; а як же подума: "Лихо її матерi, яка пишна! Цур їй!" - та й пiдвернеться до другої, так тогдi вже зовсiм лихо! I сумує, сердешна, i нишком поплаче, та притьмом нiчого робить! i вже ж самiй його не заньмати, щоб не сказав: "Сама, - каже, - на шию вiшається".
Смутна прийшла додому наша Маруся, та тiльки не об тiм. Вона думала, що Василь її не любить, а коли б любив, то зараз прямо й сказав би, а то про когось другого казав, а об собi нi пiвслова. "Та й Олена ж казала, що хазяїн бере його у прийми, та се вже певно, що вiн любить хазяйську дочку. Та як її i не любить? Вона собi городянка, мiщанка, та, кажуть, хороша та й хороша! А, думаю, як убереться, так намиста ще бiльш, чим у мене; а скриня з добром мала? Та ще, думаю, i не одна; там, може, такi великi, та розмальованi, та на колесах; а подушок, подушок! так, може, пiд саму стелю... Так куди вже йому до мене! Вiн на таких i не подивиться". Ось так думала Маруся, прийшовши додому i сiвши у хатi на лавi.
Дивилася стара Настя, мати її, лежачи на полу та стогнучи вiд недуги, що дочка її сидить смутна i невесела, - i нiчого про весiлля не розказує, i за дiло не приньмається; дивилася довго, а далi стала питати:
- Чого ти, доню, така невесела, мов у воду опущена? Чи не занедужала, нехай бог боронить? Глянь лиш, як ще й ти звалишся, що батько з нами буде робити? Кажи-бо, що в тебе болить?,
- Нiчого, мамо! - каже Маруся.
- Чи не порвала намиста, жартуючи на весiллi? - пита Настя.
- Нi, мамо!
- Чи не зобiдив тебе хто? То батьковi скажи, вiн зараз уступиться.
- Нi, мамо.
- Так, коли ж нема нiчого, так чого так сидiти? Iшла б по воду: пора наставляти вечеряти.
- Зараз, мамо! -
Останні події
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
- 20.03.2025|10:25Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
- 20.03.2025|10:21100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
- 20.03.2025|10:19Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
- 20.03.2025|10:06«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»