Завантажити

він пасеться аж за Радьківщиною? Це ж п'ять верстов. Доки приведу — обід буде.
— А хто тобі давав розпорядження там пасти?
— От тобі й раз!.. Хіба ж ви забули, як ми їхали степом і ви казали, що там сільрадівська толока і щоб я тамечки пас.
Кузьма волоче в конюшню недолатаний хомут, розшукує вуздечку і поволеньки пускається в дорогу.
Через дві години із-за бугра появляється він на жеребці, їде тюпки, як верблюдом по Сахарі.
— Швидше! — кричить йому Гнат.
— Куди швидше? Він такий сатана, що ще скине. Поволі, як би сонний, прив'язує Дуная до конов'язі, накидає йому на спину сідло. Незабаром повз вікна пропливає лискучий від поту рудий круп жеребця. Гнат уже стоїть на ганку і жде, доки йому підведуть коня.
— Пльотку, — простягає він до Кузьми руку.
— І навіщо вона вам здалася? — мнеться Кузьма. — Дунай і так слухняний.
— Не твоє діло.
Гнат чіпляє на руку нагая, жеребець скошує очі, неспокійно перебирає ногами, шкіра на ньому ворушиться. Гнат натягає повіддя, лице його стає червоним, як випечена цегла, жеребець поволі осідає на задні ноги, робить стрибок і стелеться в наметі, збиваючи копитами хмару куряви. Кузьма довго дивиться вслід голові і знову сідає під конюшнею латати хомут.
Кожного ранку Гнат об'їжджає село, щоб встановити, чи всі вийшли на роботу, чи немає ніяких порушень, як-от крадіжка колгоспного майна, порубка дерев на шляху, ночівля проїжджих та перехожих без його дозволу і т. д. Цього разу, їдучи селом, він ще здалеку помітив запряжену волами гарбу, що зі скрипом рухалася йому назустріч. На гарбі лежали Опанас Бовдюг, Гарасько Сич, Охрім Горобець, Сергій Золота-ренко і Андрій Блатулін — Латочка. Біля гарби танцюючою ходою ішов молодий парубок Северин Джмелик — «двогубий», прозваний так за те, що колись парубки «на чужій» розсікли йому навпіл губу. Губа зрослася, але тонюсінький, як ниточка, рівчачок все рівно розділяв її на дві половини. На Джмеликові сорочка нарозстіб, білі гудзики виграють у два ряди, як клавіші на гармошці, очі голубі, як ясне небонько, в них так і кипить відчайдушність.
— Куди їдете? — запитує Гнат, заступаючи жеребцем дорогу.
— У Крим по сіль, — веселіє очима Джмелик.
— Говори толком.
— Хіба не бачиш куди? Орати, — говорить Бовдюг і спльовує через полудрабок.
— Чому так пізно? Закон знаєте: весняної пори в полі до схід сонця!
— Орали за Пісочковим, там кінчили, тепер пере-'і їжджаємо на Радьківщину.
— Дивіться...
— А то що буде? — виграє очима Северин.
— Можемо за ледарство з колгоспу викинути. Северин глузливо усміхається, цьвохкає биків батогом, гарба із скрипом рушає далі.
— Викидай, блат, та тільки на м'яке, щоб не розбитися, — кричить услід Гнатові Латочка, у якого замість «брат» виходить «блат», бо він не вимовляє букви «р».
Але Гнат не розчув останніх слів і поїхав далі. У нього було ще два пункти, які він мав провірити: медпункт і школа.
Спочатку він заїхав на медпункт. Старенький фельдшер у білому халаті з рудими плямами на полах стояв на задньому ганку і годував курей. Забачивши Гната, він крикнув до когось у хату:
— Так на що ви скаржитесь?
— Ріже мене і пече попід боками, — обізвався із хати жіночий старечий голос. — Так мене мучить, голубчику, що хоч лягай та помирай.
Гнат зайшов до амбулаторії і побачив на стільці стару бабу з жовтим лицем. Біля її ніг стояв кошик, у якому тріпалася зв'язана курка.
— Хабар? — суворо насупив брови Гнат і показав ногою на кошик.
— Який там хабар, голубчику! На базарі купила.
— Так рано справилась?
— Раненько встала, то й побазарювала. Гнат лізе в кошик, витяга звідти присмирнілу курку і грудочку масла, загорнуту в ганчірочку, люто витріщає на фельдшера очі:
— Оце ти так трудящих лікуєш? Земську больницю відкрив? Ну, я з тобою поговорю!.. Я тебе швидко одучу від слабості на праву руку!
Він кладе курку і масло в кошик і спроваджує бабу з амбулаторії. Переляканий фельдшер кидається до ша-ховки із спиртом, щоб як-небудь врятувати своє становище, але Гнат і слухати нічого не хоче; він сьогодні невмолимий.
— Зайдіть до мене в кабінет, — суворо каже він. — Я там з вами побалакаю. Фельдшер уже знав, що значить зайти в кабінет. Це значить принести туди спирту під приводом офіціальної службової розмови, бо в амбулаторії голова пити не захоче, оскільки він чоловік гордий і знаходиться зараз при виконанні своїх службових обов'язків.
З медпункту Гнат заїжджає в школу. В системі виховання він, звичайно, нічого не тямить, зате переконаний, що без нього там діло не піде, і вважає за свій обов'язок навідуватися туди майже кожен день. Цього разу він застав учительку посеред класу.
— Ну, як тут у вас? Перегибів нема?
— Ні, у нас усе добре.
— Цей ваш новий учитель не говорить, що Махно був революціонер?
— Ні, він такого не говорить, — усміхнулася вчителька.
— Дивіться ж тут...
— Хотіла вас запитати, як із ремонтом школи?
— Жду решенія...

читати