Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

ламає сухе дерево, і воно тріщить, як автоматна черга. Оксен дихав у кожушок, і теплий дух зігрівав його. Він задрімав і побачив перед собою холодну снігову пустелю, і йому зробилося страшно від її тиші і фосфоричного сяйва. До самого обрію, скільки сягає око, на застиглих конях сиділи вершники. Оксен чує, що йому теж таке пороблено, що ані ворухнутися, ані розкрити вуст. Він може тільки' дивитись вперед і завмирати від жаху перед холодною пустелею, в якій його заморозили живцем. Раптом із-за обрію налітає смерч, і несе чорного вершника разом із конем, і легко опускає на сніг. Оксен дивиться на нього з подивом. Це ж командир ескадрону, разом з яким вони ганялися за басмачами в пісках Середньої Азії...
— Ви ж були зарубані у Гормацькому кишлаку? — кричить до нього Оксен і від того крику прокидається. І вже не сніги, а безмежні сліпучі піски бачить він. Застигли хвилі дюн. Вершники в білих гімнастьорках, білих будьонівках, при кожному шабля і спис, а командир носить на оголеній шаблі сонце і каже:
— Всі ви мертві, порубані і постріляні, я ж воскресив вас, щоб повести в останню атаку.
«Я ж не мертвий, а живий, — думає Оксен. — Я ніколи не був убитий».
Але зімкнутий стрій набирає розгону і летить за дюни. Раптом все щезає, і Оксен стоїть на троянів-ській горі сам, без шаблі, без коня. Перед ним жита, жита, вигорілі, аж колосся скрипить.
«Чому ж не косять? — питає Оксен. — Я зараз піду і зберу людей».
Він іде в село, а хати пусті, нікого немає. Він іде далі і бачить — по ташанському мосту йде мати у білій сорочці, чорній керсетці, боса і з ціпком. Він хоче запитати, де його сім'я, що з дітьми, а вона, забачивши його, повертається і тікає назад, до Пісочкового. Оксен за нею. Добігає до потоку, а матері немає. Тільки з каламутної води виглядає її обличчя.
— Чого ж ви тікали від мене, мамо? Хіба ж ви не пізнали свого сина?
— Мого сина давно вбито, я тебе не знаю. Ідуть по воді кола, ховають дороге обличчя. В Оксена обривається серпе.
«Чого ж вона і заговорити зі мною не захотіла? За що розгнівалась?» — тяжко мучиться Оксен і стогне уві сні.
— Вже починається, — штовхає його в плече хтось, і він прокидається.
Надворі ще темно, але світанок наближається. Не тремтять зорі, сніжною купкою в далекі яруги осипається Чумацький Шлях. Угорі блищало багаття, іскри від нього несло на яр. Хтось награвав на губну гармошку, хтось сміявся. Раз понад самим урвищем тихо проїхало два вершники. Один з них сказав:
— Ану, швиргони ракету, я їх поколошкаю трохи...
— Не влучиш.
— А хто твою шапку на льоту розпанахав?
Чути було, як вершник відтяг затвор на автоматі. Спалахнула ракета, дерева шарахнулись врозтіч, і тут же тріснуло, весело різонула автоматна черга. На Оксенових людей посипався сніг, відсічені кулями гілки. Нетерплячий Зозуля приклав до плеча автомат. Оксен вдарив по стволу:
— Не треба, бережи патрони. Зачулася німецька лайка, хтось пробіг і злякано крикнув:
— Що ж ви, хлопці, робите? Фельдфебель нас по-роздира...
— А що, влучив? — загигикав бас, і вершники зникли.
— Починається, — зашепотів Зозуля.
— Згорни мені цигарку, — попросив Оксен і, підвівшись, почав хукати в долоні. Трішки зігрівшись, одхукав пробку і випив добрих п'ять ковтків спирту. Тоді вийняв з кишені окраєць замерзлого хліба, в якому блищав сніг, шматочок ковбаси, закусив і узяв у Зозулі скручену цигарку.
— Дай хлопцям по п'ять ковтків спирту і закусить. Треба, щоб вони зігрілись.
Зозуля почепив на шию автомат і плигнув у окоп. На спині у нього водурюзався німецький рюкзак. Люди в окопчику заворушились.
— А я було на різдво пресованим кендюхом закусював.
— Гм-м!
— Ну, як,розбира?
— Так гарячим по животу і пішло. Налий іще.
— Наказу не було.
— Який теперечки наказ?
— Хлопці, Зозуля скандижить. Кому він оставля? До Оксена підійшов Кир, хутряна шкірянка полопалась на швах і ще й досі пахне вугільним димом.
— Ну, давай вип'ємо.
Губна гармошка грала щось чуже і веселе. Солдати півголосом підтягали, до ладу і дружно.
— Ну, й я ж їхнього брата нарешетував порядоч-но, — кивнув Кир на вогнище.
Оксен не відповідав, замріяно посмоктував цигарку:
«Цікаво, про що вони співають? Гмі У них навіть є пісні? — Оксен усміхнувся у темряві. Махорковий дим лоскотав ніздрі. — Ну, і що ж тут дивного? Навіть звірові дано своє: ведмідь реве, вовк виє, лев рика». Він загасив цигарку, прислухався. Здалеку чувся гуркіт машин. Він весь час наближався. Світло від фар полоснуло по ярузі і згасло. Чути було, як виплигують солдати, стукаючи об борти машини зброєю. Загавкали собаки, забігали люди. Офіцер подавав команду, і голос його був тонкий і сердитий. Видно було, що він змерз і йому хочеться в казино.
Хтось важко протупотів по самому краю урвища, горланячи:
— Аз якого ж кінця мені заходити, Радивоне?
Собаки не переставали гавкати.
«Аж ось коли починається».
Оксен перевірив свій автомат і

Останні події

01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина


Партнери