Завантажити

правої, і на край правої ноги, а також синам Ароновим на край правого вуха їх, і на край руки правої, і на край правої ноги. А потім візьмеш кров з вівтаря й олію помазання, покропиш тим Арона, ризу його, і синів його, і ризи їх. І очистяться”.
І довго ще в кривавих подробицях описував Моїсей красу нового обряду. І безумці, що жалілися на простоту й убожество свого служения, мусили завстидатися тепер, бо бачили, що їх Бог потрафить зробити ще ліпше, ніж в Єгипті.
А ковчег? Хіба то не краса? Скільки золота, срібла, каміння дорогого! Скільки багряниць, вісону, червлениць, фарбованих козячих шкір! А скільки громатів, і цвіту смірни, і кінамона, і касії, і халвана треба на священну олію! І як то дивно все мусить пахнути, бо такого ще й не видано ніколи. А той, хто хотів би й собі зробити таке, — смертю вмре, бо то може нюхати лише Бог.
— “А виконати ту всю волю мою, — так говорив далі Моїсей слова Господа, — доручаю Веселіїлові, синові Урії, сина Орова від племені Юдового. Наповню-бо його духом своїм, духом премудрості й розуміння, і поможу йому лити золото, срібло й мідь. І в кам'янім ділі йому поможу і в деревлянім. У помічники ж йому даю Еліава, сина Ахісамахового з племені Данового, цей буде шити з багряниць, червлениць і вісону. Та й кожний, хто має хист до чого, нехай потрудиться в тім своїм хисті.
А тепер... візьміть від себе самих участь Господу, кожний по волі серця свого. Несіть Господеві й золото, і срібло, і мідь, і сінету, і багряницю червлену, удвоє прядену, і вісон тканий, і трихаптон, і вовну кіз! І шкури червоні, і шкури сині, і дерево негниюче! І тнміям на освящення, і олію на помазання! І камінь сардійський, і каміння дрібне на ризу первосвященика і на подир. І всякий, хто має премудрість в серці до чого, нехай іде й робить, що заповів Господь: і скинію, і завіси, і покрови, і кілки, і вереї, і стовпи, і стояла! І опони двору, і стовпці його, і трапези носила, і ввесь посуд її! І світильник для світла, вівтар кадильний, і вівтар всесожжения, і огнище його! І умивальницю! І опони двору, і стовпи його! І ризи святі Аронові, і ризи священства синам його! Іди ж, о Ізраїлю! Настав-бо час показати тобі любов до Бога свого й викупити прегрішення своє!”
І диво дивне сталося! Товпою великою сунувся Ізраїль до кущ своїх і поніс багатство своє, участь свою в ділі Господа. І знов, як недавно, понесли персні, і печаті, і обручі, і сережки жінок, і нагрудник, і все, що мав хто золотого, віддираючи прикраси з одеж, з інструментів музичних. І хто багряницю мав, і вісон, і шнури фарбовані, і вовну — приносив; і хто мав срібло й мідь — приносив, і приносив також, хто мав дерево негниюче. І жона, що мала мудрість прясти, принесла пряжу свою, а жона, що вміла робити вовну кіз, принесла пряжу свою. А князі принесли каміння смарагдове та інше каміння дороге на ризу Аронову: і сард, і топаз, і сафір, і агат, і аметист, і хризолід, і онікс, і берилій. І ніс те все Ізраїль з радістю великою в серці своїм, бистрими ногами й з веселим ли-, цем, — і носив так увесь остаток дня, і лише ніч припинила поток жертволюбності Ізраїля й усердіє Богу його.
 
Х
Авірон був при кущі приношення. Він бігав, носив, вішав, розкладав і помагав всюди, де треба було руки помочі. І радості було повне серце його, бо чув він, що робить роботу Господа, і забулася тривога душі останніх днів. Правда, сини Левії скоса поглядали на цього самозваного помагача; але що ним можна було поштуркуватися, як хотілося, і звалити на нього найтруднішу роботу, то це їх улагоджувало.
Авірон же тим більш радів, чим більше роботи звалювали на нього, мовби викупляв тим свій душевний гріх. І ходив, і все говорив сам собі: “Мирна робота Господеві, а не кров живущих”, — і від тої фрази, несвідомо повтореної десять-двадцять разів, душа сповнялася тихою благос-тю й теплом, а уста хотіли співати.
І лише як прийшов додому, й ліг, і відступила від нього кудись далеко приємна господня робота в ясному світлі дня, а натомість ніч, мати всіх темних думок, обхопила його навколо, — о, знов прийшли вони, ті жорстокі думки, що мучили його останніми часами, і Авірон питав сам себе:
“Невже насіння брата сходить в моїй душі, й квітне, і дає плід?..”
Авірон порівнював два своїх настрої при сповненню волі одного й того ж Бога: один — той, що з ним він убивав чоловіка, і другий — той, що з ним він робив сьогодні ввесь день коло кущі приношень. Як темно було тоді на душі, як рвалася вона на часті, згадуючи безповоротність, невмолиму безповоротність вчинку, — остільки тепер було тихо, молитовне...
“Мирна робота Господеві, а не кров живущих...”
...І думка чіплялася за думку й важко ворушила одна одну, як тиха вода ворушить поросле мохом млинове колесо.
“Що благо?.. Благо — співання, й хвала душі, і плач радості; благо — задоволення роботою сьогоднішнього дня й благословення ближнього, що призиває він на главу твою за поміч йому, за радість йому, за спокій йому. Благо —

читати