Завантажити

Сучасне літературне самогубство, варіант постпанківського Rimbaud: у прямому телеетері обблювати куточок власного піджака!

1.
Взагалі - чи не час літературі надати особливого статусу "ходячого музею"? Бо, по суті, щось подібне вже маємо: фактично кожна, навіть найкраща поетична книга є якщо не збитковою, то лишень сяк-так собі викупається - за собівартістю. Для видавництва книг - потрібні спеціальні спонсорські фонди, спеціальні дотаційні програми - ніби для якогось пам`ятника архітектури, який розвалюється. Справді, залишається офіційно оголосити ще живих поетів - частиною історичної спадщини чи - ландшафтного заповідника. І виділити кошти на реставрацію поетів та на офіційний догляд за ними.

2.
Іншого шляху немає - тільки повернення до особистого, інтимного спілкування. "Танення" культури (тільки в жодному разі не демократизація - радше навпаки). Нехай це буде по-дитячому й наївно: інтимний діалог на противагу гуркотливому інформаційному потокові. Усупереч потокові, який жертви нашого катастрофічного існування може перетворити на статистичні одиниці. Усупереч потокові, що діє як знеболювальне. Здається, аби в тебе особисто вштрикнули ножа, розчавили черепа чи відітнули ногу - нічого б не відчув. Адже ти є такою ж одиницею зі статистики, як і ті, про кого щодня повідомляє мас-медіа. Ніби - ти ще й досі живий. Але - якось віртуально.

3.
Сила-силенна мистців від мас-медіа! Маса людей, які мистецтво "трактують як один із аспектів моєї кар`єри". Залишається прогнозувати, що справді настане час, коли бути митцем вважатиметься за величезний сором. Це було б природно й закономірно.

З книги "Маленькі єресі"

Переклад - Віталій Квітка

читати