Електронна бібліотека/Проза

Нібелунги (психоделічна поема)Андрій Коваленко
Хора киця (цикл лімериків)Іван Лучук
Чоловік доньки знахаркиГанна Заворотна
Донька знахаркиГанна Заворотна
На розстанях долі. Уривок з романуІван Корсак
«Завантажте у серце магічне простеньке слово»Анна Кузенко
Чоловік знахаркиГанна Заворотна
З книги «РОЗМОВИ ПРО ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО»Галина Пагутяк, Олександр Клименко
Душоїди та ванноматиІван Лучук
Літературна УкраїнаДмитро Лазуткін
Любов немов метелик-одноденкаДмитро Лазуткін
Лайнер ЛазуткінДмитро Лазуткін
ФБДмитро Лазуткін
УкрмоваДмитро Лазуткін
Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Завантажити

У цій країні народжувалося мало дітей. А таких гарних – ще менше. А двійняток – коли то було останній раз – тисячі років тому?

Мабуть, лише те. Що вони були дітьми князя, вберегло їх від жертовного вогню…

Грець з ними, діти та й діти. Щоправда, і до армії хлопця забрати не вдалося – батько навчав його сам.

У п’ять років він вже вправно сидів на коні і стріляв з луку, а ще… а ще одного разу мати пішла на зібрання старійшин разом з батьком і вогнище в їх шатрі загасло… коли стало холодно, він розпалив його та не кресалом і кременем, а… силою думки?

Звісно, про це ніхто б інколи не дізнався, аби не його балакуча сестра.

Тут вже батько і сам злякався, однак мати довго щось пояснювала йому про якийсь останній шанс і відвела загрозу від свого єдиного сина.

Інша біда, що контролювати свою силу він навчився хіба у чотирнадцять років, тож, що у князівській родині звідкись народилася така пошесть, як чаклун, дуже скоро дізналися. Старійшини навіть хотіли його тишком-нишком вбити, так ні ж – його сестра, хай і дурне дівчисько, а відчула небезпеку і попередила брата. Так він дізнався, що ще і на тварин перетворюватися може, і що його сестра теж не така проста, якою здається на перший погляд. Однак про здібності його сестри вже точно ніхто не знав, крім нього і їх батьків.

Його улюбленою забавою тепер стало перетворюватися на яструба, звісно, щоб ніхто не побачив, і літати. Однак, здавалося, всюди він бачив одне й те саме – сіру землю, напівживі дерева, напівживих людей… Бути птахом було небезпечно – його декілька разів намагалися підстрелити, однак він тікав. Птахи взагалі зустрічалися тут нечасто. А він не міг подолати бажання відчути життя трохи більше, ніж інші, підіймаючись у небо, відчуваючи вітер, дихаючи на повні груди. Бо на землі інколи здавалося, що і повітря замало…

Одного разу він залетів дуже далеко і побачив… зелені живі дерева, зелену траву… він ледь не врізався о землю, коли спускався – так поспішав. Він перетворився на людину і мов зачарований ходив між деревами, торкаючись до них і не розуміючи – як? Як вони тут – такі? Чому? Та тут навіть небо інше – блакитне… і Сонце… Він вештався у лісі декілька днів, він жив. Наче, зовсім іншим життям, бо кожною клітиною тіла відчував цю енергію. Однак він так і не зрозумів – чому тут так?

Повернувшись додому, він щось збрехав батькам про відсутність вітру і скелі на Заході. І лише сестра і без його пояснень знала все.

Так він пропадав декілька разів – він бачив вже і тварин, і зовсім інших людей.

І шалено їм заздрив.

Повертаючись додому, він намагався змінити свій край, однак нічого не виходило. Тільки розтрощені скелі та згорілий ліс… Він був у відчаї!

Тож, одного разу він все висказав, та що там – викричав своїм батькам. Поруч стояла перелякана сестра.

Нарешті. Їх мати вимовила: «Мій троюрідний брат теж не був схожим на інших. Може, він був таким, як ви… Не знаю. Може, якийсь наш прапрадід також перетворювався на птахів чи показував фокуси… Десь же ви такі взялися!»

Це було дуже гірко чути, що твоя власна мати не дуже-то і прагне визнавати свою відповідальність.

І тут заговорив вже батько: «Так, твій брат, - він звертався до дружини, - своєю поведінкою спричинив нам чимало занепокоєнь, як і наш син. Однак не можемо ж ми вигнати свою дитину так, як вигнали його?»

Не витримавши, сестра спитала: «А хіба він не сам пішов?»

Батьки ніяково перезирнулись, а дівчина продовжувала: «Пішов і обіцяв, що хтось повернеться… хтось… його донька має повернутись і врятувати нас!»

Парубок вибухнув: «І де ж вона вештається, якщо має повернутися?! Я маю її знайти і повернути, навіть якщо вона сама цього не хоче!» - з цими словами він вибіг з шатра і, перетворившись на яструба, злетів у нічне небо.

З тих пір він побував у багатьох країнах, спілкувався з багатьма людьми і шукав… якби він ще знав, кого шукати… сестра знала, однак ніколи б не поїхала на пошуки, ось йому і доводиться самому шукати якесь дівчисько серед тисяч дівчиськ!

В одному царстві він почув, що якась відьма врятувала царського сина від неминучої смерті. Якась відьма врятувала царського сина від неминучої смерті від поранення отруєною стрілою, коли всі відомі лікарі не змогли цього зробити? Якщо це – не вона, то, може, знає, хто та, яка йому потрібна? Існує ж у них гільдія чаклунів, як ось гільдія ковалів, чи що?

Він повернувся додому так швидко, як тільки зміг.

Старійшини чинили опір. Не хотіли відпускати армію з ним. Однак потім вирішили, що як нікого не знайдуть, то, принаймні, зможуть збирати данину з сусіднього царства. Не те, щоб він був у захваті від ідеї збору данини, однак йому була потрібна армія.

Отже, до столиці сусіднього царства дійшли швидко. Вона являла собою добре укріплену фортечну систему. Звісно, побачивши чужу армію, охоронці міста скликали свою.

Як же пробити цю стіну? Тільки він встиг це подумати, як міська стіна розсипалася, наче і не було.

Раптово на їх армію впала злива дощу. Якщо це і не вона, то цього чаклуна теж можна буде взяти з собою. Якийсь час просуватися вперед було неможливо. Потім він викликав вогняний вихор і пробив другу стіну. Почалася битва. Він не волав чиєїсь крові, однак дуже хотів повернути життя своєму народу. Ціною чужих життів?

Колись він все виправить.

Вони перемогли. Він наказав взяти царську родину у полон. Армії було заборонено мародерство. Вже тільки він і генерал армії продовжили розмову з царем і царевичем.

- Нам потрібна чаклунка!

- Чаклунка?! Якого ж ляда?! Ми б її і так віддали!

- Тату! – обурився царевич.

- Через це відьомське кодло у мене зруйновано пів міста!

- Це відьомське коло врятувала мені життя!

Цар зніяковіло змовк...

- Вона тут?!

- Ви їй нічого не зробите?!

- Ні. Вона потрібна нам живою. Вона тут?!

- У лазареті.

У лазареті. Дійсно, де ще бути тій, яка врятувала життя царевича…

Він спустився до лазарету. Стільки поранених… Де ж ти – дівчина, яка вміє викликати дощ?

Звісно, він викликав полум’я. Якщо тій, яка врятувала життя царевича, дорогі ці люди, вона… так, вона загасила полум’я і виказала себе.

Так ось ти яка – надія на порятунок. Зовсім ще молода чорнява дівчина з великими переляканими очима. Він підійшов до неї і сказав: «Ми прийшли сюди тільки заради тебе».

 

Продовження – у оповіданні «Донька знахарки»



Партнери