Завантажити

(переклад з російської Юрія Ганошенка)

Андрію Івановичу
і пам’яті Машиного батька


Те, що мені належиться, воно ж мені належиться
тому я і кажу безстрашно
Безстрашно я кажу про це
коли годинник робить оберт
Іще не догоріла темнота
Життя мерців ріка без дна
й безодня лиш вона одна
В такій нудній і важко так тужливій башті
Одноліток старий твій розкриває рот
очима тягнеться назустріч смерті...
І Сонькою сусідкою з марудства божевільною Смерть-Яга летить
І ти летиш в вікно величини
І він летить
вже ноги на стільці
його ступні
уже лежить
і просто...
Сварог помер в самотньому житлі своєму
Сварог помер
голосять міські пташині голоси
воронячі і горобині
Сварог помер
Сварог помер
вмер бог
великий Пан помер
Великий Пан помер
помер збирач життєвої матерії
той що шукав і нишпорив в мирських відходах
той що давав нову всім сутінковим зношеним і змученим
людською скнарістю предметам кинутим
життя...
Всі залізячки сплутані і дивні
і дерев’яшки й гумки всі голосять
безмовно й мовчки тужать за його руками...
І над Сварогом вмерлим вже вирує вся безліч клопотів
По телефону квилить далека перламутрова дружина
Архангел зять Марія дочка пустель на Сході
І ти приїхав на трамваї друг Андрій
Марина-хвиля чорний хліб на чашу заспокоєння кладе
на чарку із горілкою
шкориночку-окраєць
Годинник вже „тік-тік” йому сказав потайки багато раз
й марудно божевільна Баба Яга сусідкою пішла...
Він бідний друг твоїх суворих днів він був
старечий голуб він всіх смітників і звалищ був
Він бог Сварог
він жив він був немов годинникар
залізне ліжко затулила шафа
І тиша так
і тиша як
Й відвідати його дочка приїде
в раю що дачне селище...
Лиш ти не йди...
багато я...
думки...
безумні...
паперу клапті...
Я так багато раз на них тобі сказала:
не йди, не йди, не йди!..
Кричала врешті...
Я думкам кричала...
В вікно велике залітає сонце й сніг
летить юнак осяйний мій Андрій
сніг залітає й прилітає сонце
день снігопадний сонячний Андрій летить...
Не бійся
я кажу собі
не бійся всіх нещасть!
З тобою він
собі сказала...
Андрій Іванович мов маятник великого-великого годинника летить
в вікно високе у вікно
розмахуючись в око висоти
осяйністю
і блиском гострого
Засліплюючий списоносець
І скалками злітає світозарне скло
Андрій юнак мій світлий залітає
Андрій мій залітає снігопадний день летить
Андрій Іванович мій хлопчик мій Андрій летить
Летить летить летить
Лети лети
Андрій Іванович лети лети
Андрій мій хлопчику юнак мій світлий
лети лети лети
Я так люблю тебе...
до щік долоні в хвилюванні...
Я так люблю тебе
До того я люблю тебе
Лети лети лети...
У тій кімнаті де задуха мовчазна
співа годинник
Календарі гойдаються на гілочці-мотузці
підвішені уздовж
Календарі
щоб час підкорювать
щоб час підкорювать
календарі
Календарями час підкорюй
їх так багато зразу зависає тут у повітрі
святилищного світу Сварожої кімнати
і зеленіє так пістряво-кольорово
трава Мане і Аржантей Сіслея
Так зеленіє сонячно-плямисто
Календарями дихай і лети
Напевно неможливо ще вільніше
від часу буть
а все одно в дорозі
Не віднайти
навіки не знайти
Не треба! Так невже ж ніколи?
Не хочу я, люби мене сьогодні!..
Він віддавав годинники в міста інакші
годинники у відповідь вертались назустріч потихеньку
і тихо і спокійно казали: „тік”...
- Я вам клянусь, що Гітлера „Моя борня”
це відповідь лишень на книгу Макса Брода
„Im Kampf um das Judentum”
- Андрій Іванович, хіба таке можливо?
- Клянусь...
Клянеться...
І я тоді кажу:
Однаковісінько мені
Летим
Уже сказала
Однаковісінько мені
Летим
На що він перетвориться душоприказник Кафкин цей
Я не знаю їх
Летим
О це коріння, ось воно, покручене й брудне,
заволочилося, не криючись,
І важкістю жахливою й огидною пригинає все впертіше...
Ми ж хочемо легкими бути,
ми заперечуєм всю темряву і бруд.
І ми небесне вже тоді собі вигадуєм коріння,
Яке злітає, сшаленівши
Від радісного сонця
і летить, і грає
У просторі пістрявім,
і сяє і спалахує мов шлейф
Прекрасній Беатріче на Раю сторінках...
Отам, де станція метро „Крилатське”,
вона Андрію простягнула руки –
красуня неземна...
Куди полетів Григорій Іванович, Машин батько?
Куди полетла Беатріче?
Куди летів Макс Брод
назустріч
співзвуччя милі
„Максвелл” „Москва”...
Ми полетим Андрій Іванович
юнак мій світлий
моя душа
Ми полетим
побачим небо
Годинник прокидається швидкий, неначе Лазар,
в свідомості Марії голос батька
в дощі сказались їй прості нечарівні порадні батькові слова
Годинник батькові слова сказав їй...
Він роздарив годинники в міста різноманітні
і всі годинники до нього повернулись...
Ти став годинником
Андрій годинник
Ти теж

читати