Завантажити

годинник став
Годинник прокидається й встає так швидко наче Лазар
іде іде розмірено углиб
такий швидкий мов Лазар сильний і великий
як чоловік в чалмі підвівшись йде углиб
веселий осокір читець весняного Корану
і весняний солодкий хліб
Коханий осокоровий тлумач
весняного Корану у замку гостроверхім
співочий довгий хліб...
На руки я годинника взяла
немовби хлопчика маленького
і теж мені сказав він: „тік”
„Тік-тік, Анрієчку”, – і я йому сказала...
Але ж не можна його носить на ручках
мов дитину
стояти він на столику повинен або висіти на стіні
Андрій Іванович сказав...
Андрій Іванович летить летить летить
Я відлітаю теж у дзеркало у поросі великім
на цьому престарілому комоді
Ти стара
воно мені сказало
Андрій Іванович хіба ж то я стара?
Він посміхається очима
не розтуляє губ
і потім каже:
Ласкава дівчинко моя...
Душа зігрілась тепло так сказав
як рукавички ті мої на батареї в його кімнаті
де за вікном пташина годівничка з блакитного картону
на балконі зимнім
А у кімнаті зовсім тепло душа моя зігрілась
Андрій Іванович лети лети лети...
І ні, не міг мені сказати,
говорити,
не міг таке...
І в дзеркалі так само я страшна стояла
нечиста й дріб’язкова
мережана огидними гріхами...
Та все одно...
Андрій сіяє снігопадний день
осяйне сонце Беатріче
осяйно полетить нечутною бджолою
відкинувши Лозинського нудного
Андрій злітає снігопадний день
Метро „Крилатське”
І назустріч Беатріче
І тягне руки високо
А Данте звідки тут?
Химерно, правда?
Його читав Григорій Іванович, Машин батько,
збирач покинутих речей напризволяще
хранитель речей, які втратили долю,
Він загубився в сутінковім лісі Італії часів...
Не хочу бути я негідна раю
так страшно йти деінде
Андрій пробач мене за все і відведи
врятуй мене
В метро
на станції „Крилатське”
над ескалатором повітряно завмер юнак мій світлий
Зупинено летить
немовби йде повітрям над чорнотою сходів
Андрій Іванович,
дитина,
сільський міцний хлопчисько,
дідусь худенький
Андрій
моя душа
юнак мій світлий
і знов і знов
Я не боюсь образ, я не боюсь насмішок
Я не боюсь!..
Андрій!
юнак мій світлий,
моє збентеження,
моя біда!..
Куди
летиш над пеклом цим бездонним?..
Не треба! Так невже ж ніколи?
Не хочу я, люби мене сьогодні!..

читати