Завантажити

Арлі, дядечко мій літній,

На горі сидів ячмінній.

Міркував він про життя

В світлий час, як був не в скрусі,

З цвіркуном дзвінким на носі

І квитком у капелюсі

(Хоч і затісне взуття).

В молоді літа буремні,

Все розтративши даремно,

Гору Тініск о п здолав.

Сходом сонця милувався,

Вечір золотом зливався.

«Дивовижний і прекрасний!» -

Так про обрій він співав.

Мов мідійці й перси древні,

Усамітнився і ревно

В горах залишавсь. Між тим

Вчив малих дітей читати.

Час від часу міг кричати

Чи пігулки продавати

Ті, що «Проптер Нікодим».

Якось у кущах ожини

Папірець розгл е дів дивний –

То квиток трамвайний був,

Не простий, а першокласний.

Лиш куща торкнувсь , невчасно

Десь цвіркун зелений взявся

І на дядьків ніс стрибнув.

І ніколи з того часу

З ним цвіркун не розлучався.

День, чи ніч, він не засне:

Ні хвилини не вгаває,

Другу пісеньки співає,

Ними дядька звеселяє,

(Хоч взуття і затісне).

Вже зима сорок четверта

І взуття дощенту стерте,

Й шлях звернув до вороття.

З гір дорога далі в’ється –

В край, що Борлі Меллінг зветься,

Де його домівка й серце,

(Хоч і затісне взуття).

На малій горі ячмінній

Дядько Арлі в час вечірній

Відійшов у небуття.

Капелюх його лишився

І квиток, що не згодився,

І цвіркун ніде не дівся,

(Хоч і затісне взуття).

Переклад Марії СЛОБОДЯНИК

Члена НСПУ, НСЖУ, фахового перекладача

читати