Псалом

Processional

 

І чужа мудрість так само.

 

Доки плоть - це скло.

 

Пригадуєш той вечір із дитинства: коли блукав

за електростанцією,

 

це сову ти знайшов тоді? Її крильця були розправлені,

прибиті до стовбуру сосни,

 

у дзьобі згорнута записка.

 

Ти фарбуватимеш

сіро-брунатним,

 

як грудки жовтневих птахів, кольором,

знесилений коханням. Ти розтулиш

 

вуста назустріч солоному вітру найтемнішої, найтихішої

затоки.

 

Ти стоятимеш на колінах перед величною красою

і промовиш

 

ось

мій талан - цей морок.

 

 

Спадковість

Inheritance

 

Сьогодні вітер - найсправжніший

мудрець у муках

 

глибокої молитви, і ти також досі тут,

коли я входжу,

 

маленька миска

у твоїх руках, ніби гніздо

 

неопереної темряви, моя одежа

пахне твоїм хлібом.

 

Візьми це, жінко, і з´їж,

довкола тебе розкидано

 

незлічені монети місяця, і світло

збіглось, неначе золотавий шершень,

 

вилискує у твоєму добірному чорному прядиві.

Поразка? Поразка -

 

є нічим,

окрім кволої музики упряжі.

 

Нехай руки вітру

гортають псалтир, тексти пісень,

 

ніби отари на льодяних

пасовиськах, їх крила

 

огортають власний спів.

Це тільки твій син,

 

ходи додому,

підбери своє довге волосся

 

з місячного сяйва,

як тороки зірваного швартова,

 

що навічно

оповив тобі руки.

 

Це лише вітер і протистояння

- вітер і згодом все інше.

 

 

Місяць у темних соснах

Moon in the Dark Pines

 

Сьогодні, що б ви не казали, моя мати

схиляється уві сні, щоби знову вдихнути запах

простирадел втопленого хлопчика,

 

жовтневі птахи,

довкола неї. Бо що то є - зима,

як не її перша дитина, яка лежить на ріллі,

 

закутана у темну шерсть, вовче хутро, з кістяними

ґудзиками, серцем шакала,

знову затиснутим у борозні?

 

У такі ночі

вона співала би з ним, відхилившися назад,

із квітом на чолі, ховаючи його

 

від перелунь слабкості.

Утримувала б його від окрилень ковтань і димних приміщень.

Але титани музики заходу кажуть: "Здавайся".

 

Я часто застаю її

сереl своїх нічних речей, із золотими монетками ностальгії

між пальців. Вона добре знає, як і пісня,

 

що нічого не зцілить. Зимівля ,

ми лежачи співаємо,

 

і не знайде початок втіхи в цій оселі .

 

 

 

Nachtmusik

 

Жінка дрімає, схилившись на стіл. Її волосся

блукає у пилу, ніби лошиця,

 

яка шукає ночівлі в саду. Заходить чоловік,

кидає шпори до брудної раковини.

 

Він думає про її кохання, про дитячу Біблію

на горищі. Він не знає, який смуток

 

їй несе тупе лезо жниварки за білим

будинком, проте він знає

 

куди вона ходить, як вона відводить

довгі гілки свого саду до язиків блудних синів своїх,

 

як худорляві галли на шляху до Цезаря.

Жовтень. Її руки пахнуть сидром і

 

квітом, літургією святого лиха.

У шухляді в підвалі лежать монети,

 

голоси хлопчаків переходять свій злам,

ніби лошата струмок у горах.

 

Такий статний у найкращій одежі з вовни,

він схиляється в тумані,

 

опоєний гірським вином, щоби вдихнути її запах,

провести рукавичкою по її коміру.

 

І Велика Війна вражено відсахнеться,

сплеснувши у вогняні долоні,

 

роззявивши попільний рот.

 

 

 

Доброта

Clemency

 

Хіба ж не милосердя це - запізне

світло, лілії,

 

батько,

який схиляється над пасовиськом, щоби припасти губами

 

до чола каштанової кобилки, зміцнілої крупом

до літа?

 

Нам сниться чоловік, який поранить нас до пісні.

 

 

 

Кінець вигаду

The End of Myth

 

Моя мати цілує полум´я

на чолі безпам´яті, і тепер я бачу, як місяць

її зрадив; він більше

 

не приходить братом до її життя,

улещуючи світлом, якого ми

не маємо; він більше

 

не береже маленьке багаття її крові

для чоловіка, що лежить поруч із нею, знесилений працею.

І граки зринають над пастівнями із криками по дому.

 

Сьогодні я повернувся до оселі,

де одні двері завжди прочинено до ріки.

Бачу, як мама гладить

 

коня по кремезним чорним плечам,

струшуючи порох із його загривку.

Квітень, і лють

 

відняла мій голос.

Про що знає місяць, мамо?

Про що місяць завжди знав?

 

 

 

 

читати