
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
почував він до своєї коханки. Він сам щиро прагнув того, що пропонував йому отеє Куррадо, і хоч був цілком у його владі, нічим не схибив проти благородства і одповів, як воно йому веліло.
- Куррадо, - сказав він, - ані жадоба влади, ані бажання наживи, ані жодна інша причина не могла мене на те підбити, щоб важив я по-зрадницькому на життя твоє чи на добро твоє. Дочку твою любив, люблю й любитиму довіку, бо вважаю, що вона гідна любові моєї. Якщо я повівся з нею, на дечию думку, не надто пристойно, то я тільки допустився того гріха, що завжди з молодістю в парі ходить і дасться викоренити лише разом із нею; якби згадали сивії голови, що вони творили замолоду, і міряли чужі гріхи тою ж мірою, що й свої, то не таким би вже й тяжким здався мій переступ і тобі, й багатьом іншим; та і вчинив я його як друг, [116] а не як ворог. Я давно вже мріяв про те, що ти мені отеє пропонуєш, і щоб я міг сподіватися на успіх, давно б уже був сам попрохав у тебе сієї ласки; тепер вона мені тим миліша, чим менше мав я на неї надії. Якщо в тебе на мислі справді щось інше, не те, що ти виявив словами, то не дражни мене марними сподіванками, одішли знову до в'язниці і муч, скільки сам знаєш, бо, поки любитиму Спіну, поти любитиму й шануватиму тебе, що б ти зо мною не робив.
Дуже здивувався Куррадо, почувши такі слова, і ще миліший став йому Джаннотто, як побачив він його благородство і його щире кохання. Устав старий, обійняв і поцілував юнака та, не довго думавши, велів привести нишком сюди ж і Спіну. І вона, в тюрмі сидівши, не та стала - схудла, змарніла, охляла, і Джаннотто був не такий, як перше; проте з обопільної згоди вони тут же, в присутності Куррада, заручились по місцевому звичаю.
Кілька день, не кажучи нікому нічого, Куррадо тримав молодят у схові, звелівши давати їм усе, чого вони бажали й потребували; нарешті він вирішив, що настав час ощасливити їхніх матерів. Гукнув він до себе жінку, а разом із нею й Сарну, та й каже:
- Що б ви сказали, добродійко, якби я повернув вам вашого старшого сина й зробив його своїм зятем?
Сарна одповідала:
- Я б вам сказала тільки, що була б вам удячна поки віку мого, більш удячна, ніж тепер, якщо се можливо. Ви повернули б мені те, що дорожче мені над власне життя, ви воскресили б мої померлі надії.
Та й замовкла, заплакавши.
Тоді обернувся Куррадо до дружини:
- А що, - каже, - жінко, якби я тобі такого зятя дістав? А та йому:
- Не тільки такому шляхетному, а й послідущому лайдакові рада буду, аби вам був до мислі.
Тоді Куррадо сказав:
- Маю в бозі надію, що через кілька день обидві дознаєте сієї радості.
Побачивши, що молодята стали вже на стану, Куррадо велів убрати їх призвоїто і спитав у Джусфреда:
- Ти, я бачу, щасливий; чи не був би ти щасливішій удвоє, якби віднайшов матір свою?
На те одказав йому Джусфред:
- Не віриться мені, щоб лиха доля не звела її досі в могилу; та якби вона була жива, я радів би несказанно. Окрім [117] усього іншого, допомогла б вона мені своєю порадою одзис-кати високе становище в Сицилії.
Тоді Куррадо велів покликати туди обох паній. Вони вельми зраділи, побачивши молоду, і дивом дивувались - чого се раптом Куррадо так роздобрився, що поєднав її з Джан-ноттом?
Тим часом Берітола, пам'ятаючи Куррадові слова, почала пильніше придивлятися до юнака; якась недовідома сила воскресила в її спогаданні синові дитячі риси. Не чекаючи певніших доказів, кинулась вона йому на шию. З надмірної радості й любові материнської не могла вона й слова промовити, зомліла на руках у сина. Зачудований Джусфред пригадав собі, що не раз уже сюю жінку в замкові бачив, та досі не впізнавав; тепер обізвалася в ньому кров, і, дорікаючи собі за те занедбання, він пригорнув, плачучи, рідну матір до грудей і ніжно поцілував її.
Коли мадонна Берітола очутилась із зомління - Курра-дова жінка й Спіна турботливо одволали її холодною водою та іншими заходами - вона знову обняла сина, плачучи з радощів і шепочучи голубливі слова; у повні матерньої ласки, вона цілувала його без міри й без ліку, а він приймав те пестіння й дивився на неї з любов'ю. Ті зворушливі вітання повторилися три або й чотири рази на велику радість усім присутнім.
Коли син і мати розповіли одне одному про свої пригоди, Куррадо оголосив своїм друзям, що видає доньку заміж, і розпорядився влаштувати пишну та розкішну учту.
- Куррадо, - сказав тоді Джусфред, - немалу ви мені вчинили радість, та й паніматці моїй уже відколи шанобу велику явили; тож довершіте, прошу вас, ласку свою і врадуйте мене, й матір мою, і весілля моє присутністю брата мого, що й досі слугує десь тому Гваспаррінові д'Орія, котрий, як я казав уже, його разом зо мною на морі колись заполонив: а ще пошліте кого-небудь до Сицилії, нехай розвідається достотно, що в тому краї діється, та дознається про панотця мого, Аррігетта, чи він живий іще, чи вмер, а коли живий, то що він і як він; а розвідавшися про все гаразд, нехай уже сюди до нас вертається.
Куррадо охоче вволив Джусфредове бажання і, не гаючись, послав до Генуї й Сицилії
Останні події
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»