Завантажити

з ляку й подалась назад.
Ландольфо ж не озивався - голосу не міг одвести, та й не бачив майже нічого, але як море пригнало його ближче, жінка та роздивилась, що то була скриня, а приглянувшись пильніше, постерегла спершу руки, що за скриню ту тримались, а далі й голову і догадалась уже, в чім річ. Шкода їй стало потопельника: увійшла вона в воду (море вже втихомирилось), схопила його за волосся і витягла на берег разом із скринею. На превелику силу розчепила вона його руки, скриню завдала на плечі дочці, що була з нею, а сама взяла Ландольфа, як малу дитину, і понесла в селище. Там поклала його в купіль і доти терла та мила його гарячою водою, доки не вернулось до нього втрачене тепло, а з ним і трошки сили. Тоді вийняла його з купелю, дала йому доброго вина й печива і так за кілька день одходила його - він трохи очуняв і знав уже, куди потрапив. Тоді добра жінка вирішила оддати йому ту скриню, на якій він приплив, та й одпустити його з миром, - нехай уже далі сам про себе дбає/
Ландольфо забувся вже про ту скриню, проте взяв її, коли жінка принесла; як-не-як, думає, проживу за неї хоч кілька день; але побачивши, що скриня легенька, не велику покладав на неї надію. Та все ж таки, як жінки не було вдома, зняв він із скрині віко; дивиться, аж усередині повно всяких самоцвітів, оправлених і неоправлених. Оглянув він їх і побачив, який то великий скарб. Він на сьому ділі трохи розумівся.
Утішився Ландольфо і склав дяку Богові, що й тут його не покинув. Та, за короткий час зрадливості долі аж двічі зазнавши, боявся він, щоб не насміялась вона з нього і втретє, тож вирішив бути вельми обачним, щоб скарби тії ціло додому допровадити. Загорнув він їх, як міг, у ганчір'я, а як господиня вернулася, сказав їй, що скриня йому вже не потрібна, хай собі бере, коли хоче, а йому дасть натомість торбину. Жінка радо на те пристала; подякувавши їй щиро за рятунок, узяв Ландольфо торбу на плечі й пішов собі. Перевізся човном до Бріндізі, а звідти, пливучи все попід берегом, дістався до Трані, де зустрів своїх земляків, що торгували там сукном. Розповів їм Ландольфо про всі свої пригоди (не згадав тільки про ту [99] скриню), і вони приодягли його Христа ради, ще й коня йому під верх позичили, і провели до самого Равелло, куди він, за його словами, хотів вернутись.
Тут він почував себе вже зовсім безпечно і, похваливши Бога, що його сюди привів, розв'язав торбу і на сей раз розглянув свої скарби вже пильніше. Виявилось, що як продасть він ті самоцвіти поцінно або навіть і продешевиться трохи, то стане удвічі багатшим, ніж перше був, коли з дому виїздив. Розпродавши при нагоді те каміння, переслав він дещицю грошей на Корфу, тій жінці, що з моря його витягла, і тим купцям, що його в Трані одежею зарятували, а решту лишив собі і, не бажаючи більше торгом ходити, жив при достатках до самої смерті.


ОПОВІДКА П'ЯТА
Андреуччо з Перуджії приїздить до Неаполя купувати коні;
протягом одної ночі тричі попадає в велику небезпеку, та
щоразу виходить щасливо і вертається додому з коштовним
перснем
- Ті самоцвіти, що знайшов Ландольфо, - почала казати Ф'ямметта, якій припадала черга оповідати, - нагадали мені одну історію, де небезпек було не менше, ніж у Лаурет-тиній повісті, тільки що там спадали вони на чоловіка за кілька років, а тут, як зараз почуєте, протягом одної ночі.
Жив колись, кажуть, у Перуджії молодик на назвисько Андреуччо ді П'єтро, і менджував він кіньми. Дізнавшися, що в Неаполі стоять на них дешеві ціни, узяв він у гаман п'ятсот золотих флоринів і рушив у дорогу разом з іншими купцями, бо до того ще ніколи не виїжджав з дому. До Неаполя приїхав він у неділю надвечір, а в понеділок рано, розпитавшись попереду в трактирника, подався на торговицю. Була там сила-силенна коней, деякі йому дуже сподобались, і він їх торгував, та все не міг стокмитися. А щоб показати, що в нього є купило, витягав він кілька разів свого гамана, яко чоловік недосвідчений та необачний, перед усіма ярмарчанами, що ходили туди-сюди.
От базарює він собі, торгується, гроші свої показує, аж тут проходить мимо дівчина-сицилійка, молода та хороша, із тих, що за невеличку плату будь-кого кохають; він її навіть не помітив, зате вона зразу накинула оком на його гамана. [100]
«От якби мені ті гроші, я б і гори покотила!» - подумала вона і пішла вже далі.
А з цією дівчиною та була стара баба, теж сицилійка; побачивши Андреучча, вона одстала од дівчини, підбігла до нього і обняла, як рідного; постерегла те дівчина і спинилась мовчки поодаль, чекаючи на стару. Обернувшись до баби і впізнавши її, Андреуччо привітав її люб'язно; вона пообіцяла зайти до нього в гостиницю і пішла собі без довших балачок, а вів торгувався далі, хоч так нічого й не купив того ранку.
Дівчина, що звернула увагу спочатку на гаманець Андреучча, а потім і на його близьке знайомство з старою, взяла розпитувати її обережно, хто він і звідки, що він тут робить і як вона з ним спізналась, бо хотіла прибрати способу на ті гроші, як не на всі, то хоч на частину. Стара оповіла

читати