Завантажити

воднораз і засоромився: радів тому, що приймав колись у себе такого гостя, а соромився, бо йому здавалось, що бідно дуже його вшанував. Тоді Саладін сказав:
- Мессере Торелло, сам Бог прислав вас до мене: знайте ж, що тепер не я, а ви тут господар.
Обидва вони несказанно раділи сій зустрічі. Саладін наказав одягти його по-царському і, вивівши його до своїх най-славетніших пашів, промовив чимало слів, вихваляюючи його великодушність та гостелюбність; вкінці сказав, щоб кожний, кому дорога його ласка, оддавав сьому чужинцеві таку пошану, як би й власній його особі, - всі однині так і робили при султановім дворі, та найбільше ті вельможі, що гостювали в його домі разом із Саладіном. [598]
Тая несподівана велич і слава, що випала тут мессерові Тореллу, примусила його забути на деякий час про ломбардські справи, тим більше, що він був певен, що його лист дійшов до дядька. Та в той день, коли Саладін обгорнув християнський табір і зайняв у полон майже все військо, серед тих вояків помер і був похований один провансальський лицар, птах дрібного льоту, на ймення Торелло з Діня; тим багато хто з війська, де мессера Торелла в Істрії знали як одважного воїна, почувши, що помер мессер Торелло, подумали, що то був Торелло не з Діня, а з Істрії, а як незабаром усіх узято в полон, то так ніхто до ладу й не дізнався правди; тим деякі італійці повернулись додому з такою вісткою, - були серед них навіть такі балакуни, що бачили, мовляв, на власні очі, як він помер і як його ховали. Дійшли ті чутки до жінки його і до родичів, - боже, що там було суму того і скорботи! Та хіба лише у них - у всіх, хто сього лицаря знав.
Довга б то була річ оповідати, як журилася, побивалась і плакала його жінка; кілька місяців тяглася та жалоба, а потім, як туга вже трохи попустила, до неї почали свататись най-славніші ломбардські шляхтичі, і брати її та інші родичі стали вмовляти її, щоб ішла знову заміж. Кілька разів вона одмов-лялась, плачучи, та вкінці мусила скоритись волі кревних - сказала тільки, що тоді вийде заміж, як мине той реченець, що дав їй мессер Торелло.
Поки ж там у Павії отак до жінки з короткими гужами приступали і до весілля тиждень, може, чи що, зоставалось, мессер Торелло зустрів в Олександрії одного чоловіка, котрого бачив, як він сідав разом із тими генуезцями на галеру; от велів він його до себе покликати й спитав, як їм плава-лось і коли вони прибули до Генуї.
- Мій пане, - одказав той, - нещастя спостигло тую галеру; чув я на Криті, де висадився, що поблизу Сицилії налетів на неї страшний вітер-північник і одкинув кудись на мілини берберійські, так що ніхто не врятувався; і моїх двоє братів теж там загинули.
Мессер Торелло повірив його словам, - а вони таки були цілком правдиві, - і згадав, що через кілька день кінчається той реченець, що давав він жінці, а що до Павії не дійшло од нього жодної вістки, то він був певен, що жінка притьмом вийде заміж. Так йому стало гірко й досадно, що і їжа не йшла на душу; ліг у постіль та й лежить, коли б уже, думає, померти швидше.
Як довідався про те Саладін, що дуже його любив, прийшов до нього і, розпитавши про причину його журби й недуги, [599] докоряв, чому він раніше йому того не сказав, а тоді почав заспокоювати його, запевняючи, що як він його тільки послухає, то зможе повернутись до призначеного терміну в Павію. Та й розказав йому, як те можна буде влаштувати.
Мессер Торелло пойняв віри Саладінові, бо й раніше вже чув не раз, що такі штуки робились; він підбадьорився трохи і почав прохати в Саладіна, щоб він не барився дуже. Тоді Саладін наказав одному своєму ворожбитові, який не раз уже показав йому своє уміння, щоб він за одну ніч чарами переніс мессера Торелла на ліжкові в Павію; ворожбит запевнив, що все буде зроблено, треба тільки буде для того мессера Торелла приспати. Саладін повернувся до мессера Торелла, що твердо наважився або згинути, або повернутись до Павії на призначений термін, і сказав йому так:
- Мессере Торелло, якщо ви так вірно любите дружину вашу і боїтесь, щоб вона не вийшла заміж за іншого, то, бачить Бог, я не можу вам за се дорікати, бо з усіх жінок, яких я будь-коли бачив, вона заслуговує найбільшої любові й похвали за звичаї свої і обичаї (не кажу вже нічого про красу, бо то тільки цвіт марний). Дуже любо мені було б, як уже доля привела вас сюди, щоб увесь той час, який іще судилось прожити і вам, і мені, ми пробули тут разом, яко рівноправні володарі мого царства. Та вже як не дав мені того Бог, як ви наважились або загинути, або прибути вчасно до Павії, то я був би радий теж довідатись про те загодя, щоб я міг допровадити вас до дому вашого з такою почестю, шанобою і супроводом, яких вимагає ваша доблесть. Та се тепер неможливо, бо ви бажаєте перенестись туди негайно; ну що ж, доведеться мені припровадити вас туди таким способом, як я вам казав.
- Пане мій любий, - одказав на те мессер Торелло, - і без цих слів учинки ваші цілком достатньо показали мені ваше до мене благовоління, якого я жодною мірою не заслужив; я живу й помру,

читати