Завантажити

І.

В вечірню, химерну годину,
Як обрій гине в імлі,
Не раз без руху застигну,
І тужно стане мені.

Згадаю зимовий вечір
І фастівський вокзал,
Здригнуться од холоду плечі,
А в серце ввіп´ється жаль.

І встане знову в уяві
Той дев´ятнадцятий рік —
Розправи, пожежі криваві
І сотні мерців, калік...

Тоді я зустрів на пероні
Дівчину, просто таку...
Вона, як ще були червоні,
Служила в "Більшовику".

Наше далеке знайомство
Недовгий тривало час, —
Вона розмовляла просто
І дзвінко сміялась не раз.

Сьогодні знову під вечір
Чогось пригадав її —
До речі чи не до речі,
Дозвольте вповісти мені.

II.

У Фастові на вокзалі
Марійка з "Більшовика"
Сиділа в третій залі,
Чекала дзвінка.

Не була вона більшовичка —
Дівчина просто така...
Мізерна, невеличка...
Коректорка з "Більшовика".

Вертала до Києва з дому,
З Волині, із села,
А в ногах відчувала втому —
З Житомира пішки йшла.

На лівім боці звисала
Торбинка, як у калік, —
Шматочок хліба і сала
Загорнуто в "Більшовик".

В залі блищали погони
Денікінських сіпак,
Обличчя п´яні, червоні,
А очі — вовкулак.

Марійка вийняла сало
З торбинки і хліба шматок;
Розклала і снідати стала,
Доки не вдарить дзвінок.

Враз за її плечима
Гримнув підпилий крик —
Один з офіцерського чина:
"Ти відіш? Большевик!"

III.

В Фастові на семафорі
Схитнувся маленький труп —
Вітри, мов собаки хворі,
Виють, в дротах гудуть.

Бийте, вітри, телеграму
Туди, в волинське село,
Сповістіть рідню про драму,
Де снігом труп занесло.

Дзвоніть у світи червоні,
Хай знають пригоду сумну,
Хай прийдуть, як буйні коні,
І розпорошать зиму.

У Фастові, на вокзалі,
Розітнувся третій дзвінок —
Потяг вирушив далі,
А в ньому сотні жінок.

Тільки одна Марійка
Сама залишилась тут...
Кров на замерзлих рейках
І на семафорі труп.

Я їду до Білої Церкви
І фастівський бачу вокзал —
Згадаю обличчя мертве,
І в грудях загрузне жаль.

читати