Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

Захочемо — до ранку будемо там”.
“То пішли нагору, піднімемо вітрила”.
І погодилась, і перша подалася туди, де щогла та вітрило. А вийшла нагору та розглянулася — й мусила прохолонути: на морі стояла повна тиша.
“Доведеться чекати ранку”.
“А доведеться, — Яровит їй. — Вітер теж улігся на спочинок”.
Розігналася було йти до кліті-затишку, та одразу ж і передумала.
“Чому маємо чекати? Чи я не морська царівна?”
“Бо таки ні. Сама ж казала, стала земною”.
“Стала, утіхо моя, та не зовсім. Не можу я без моря. Хоч раз на день, а мушу скупатися, побувати серед тих, з ким жила-тішилась, будучи дитям, а потім дівкою-царівною”.
“Йой”.
“Чого “йой”?
“То як же воно буде?”
“А так і буде, як нині є. Чи я не з тобою, чи тобі мало мене?”
Змовк Яровит, мабуть, не знав, що сказати своїй Любаві, і Любава збентежилася, а збентежившись, не забарилася розігнати його журбу-задуму.
“Хочеш, — довірливо заглянула в вічі, — до ранку таки будемо в утаємниченій від людей землі”.
“Як то?”
“Отам лежать плетениці. Зроби з них дванадцять шлей і викинь наперед лодії”.
“Хочеш сказати...”
“Саме те, що подумав, утіхо моя, й хочу сказати. Звелю — і морські кобилиці доправлять нас до ранку до тої необжитої землі”.
Не зовсім вірив їй, а все ж скорився. І шлеї поплів, і до лодії приторочив, і поперед лодії викинув. Коли ж випірнули та струснули гривами білі, мов піна морська, кобилиці, і пожвавився, і про сум та непевність забув... Бо таки попливли з Любавою так швидко, що знялись і пішли в усібіч круті хвилі, повіяло стрічним вітром, а вже вітер зривав і кидав на них, потішених і вдоволених, м'яку піну, холодні й від того лоскітне-дошкульні бризки. Звідки йому, земному, було знати, що то не просто собі бризки, то чари Любавиного батечка — царя моря. Плив і насолоджувався тим плаванням-летом, розкіш-волею, що можлива тільки на морі, присутністю діви-краси, що подарувала йому море. А коли така розкіш серцю і такі чари на серце, де вже думати про якісь сумніви і якусь непевність. Обіймав потішену його вдоволенням Любаву й купався в знадах-розкошах її, як лодія в збуреному морі.
До берега обіцяної царівною землі пристали тієї вранішньої години, як сходило сонце і його скісне проміння щедро залило доли та гори. Може, й не примітили б тієї щедрості, та з ночі випала на дерева, на трави роса, а скісне проміння уміє вишукувати роси. Заграло, замерехтіло в тих диво-перлах, здавалось, видзвонює в них. Торкається падінням-доторком і видзвонює кришталево чистим дзвоном.
“Ніби на острові Буяні”.
“Подобається?” — питає царівна й ласкою заглядає у вічі.
“Кажу ж, ніби на острові Буяні. А так, як на Буяні, ніде немає”.
“Ну, — веселішає, — тоді тут і житимемо”.
Вони оглянули за день долину, були у лісі, під горою. Просто ходили й милувалися привіллям цеї землі чи збирали ягоди й снідали та обідали в парі, все гомоніли й гомоніли, парувались та парувались, і хто знає, що більше радувало їх: віднайдений закуток-вирай на землі чи те, що він давав привід сподіватися: вони єднаються назавжди.
“Сам споруджуватимеш терем, — запитала царівна, коли повернулися на лодію, — чи родаків моїх покличемо?”
“Чим же я споруджуватиму його, коли, крім рук, нічого не маю?”
“І то правда, — осміхнулася. — Ну, то лягай і спи, а я посиджу над тобою”.
“Чого маєш сидіти?”
“Хочу так. Першу ніч ночуємо на своїй землі, мушу приглянутися, яка вона поночі”.
“А я засну. Бо ніч не спав і день був суєтний”.
І він заснув. А прокинувся другого дня, Любави не побачив коло себе. Підвівся, розглянувся — таки немає. Поспішив, спонукуваний тривогою, із лодії, та тільки-но вибрався звідти, як знову змушений був стишити ходу. Лодія їхня стояла в тихій заводі, біля кам'яної стіни, а одразу за заводдю підносився в небо й дивував величчю та неабиякими розкошами терем-палац. Він був мармуровий, з високими, прикрашеними різьбленням вікнами. Довкола палацу лад і досконалість, така досконалість, ніби усе, що є тут, виросло за ніч із землі й постало перед очима заспаного витязя, як диво з див.
Здолав-таки свій подив, як і свої сум'яття, й попростував до палацу. Назустріч йому вийшла Любава. Уклонилася низько й мовила звичне:
“Прошу мужа й господаря до нашого терема”.
Не питав, звідки такий, як могло статися. І так догадувався. Ходив слідом чи поруч із Любавою й слухав, що казала. А вона все оповідала та й оповідала. І світилась оповідаючи. Якимсь м'яким, до лоскоту приємним світлом. Бо й сама була неабияк вдоволена тим, що має господу, що буде господинею. Може, саме те вдоволення й робило її не просто ліпою та гожою в новому вбранні, — божественно чарівною.
Незчувся Яровит, коли і як перейнявся її радістю і став тішитись її втіхою.
“Такі палаци, — осміхнувся своїй судженій, — чував, є тільки в заморських царів”.
“А хіба ми не царі?”
Вони й справді

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери