Завантажити

*
Вже Підзамче позаду.
Сірий потяг в’їжджає в Знесіння –
ув одвічне спасіння,
зелене чиєсь воскресіння...

**
Дерев’янісидіння.
Чийсь матюк в’ївся в лак.
Спить бабуня навпроти, підмостивши кулак.
Помолившись від серця на добру дорогу
та курчат у картонці довіривши Богу.
І глухий, і німий –
розклада столик з крамом:
образки, гороскопи, календарик з Ван Даммом...
Хтось п’ять гривень простяг: – Осьде, нате!
Той ожив-стрепенувсь:– Щось бажаєте взяти?
І гугнявлять про повінь закарпатські цигани.
І канючать безбожно смагляві тирани:
«Нє-нам-хлєба-не-трєба-ти-гроши-хазяйка-давай...»
Від потопу часів все шукають свій рай,
та ніяк не знайдуть. Погано, як видно, шукають...
З заробітків дядьки. Ріжуть хліб у руках
і гостинці везуть у бувалих торбах.
І, розливши гірку,
запивають оте своє «вдома».
На обличчях обвітрених–
спокій та втома.

***
І розмови гудуть:

–Я у сина була. Він у мене там в органах служить...
–А за дітьми невісточка ваша не тужить?..
–І по чому платили насіння, сусідко?
–Ось і вентиль купив, і трубу, і решітку. Фарби, правда, не брав...
–Депутат за совєтів, падлюка, накрав...
–На весілля збираємось, аж в обласний Миколаїв...
–Ви у Рудні зійдете, а звідти маршрутка – в Почаїв...
–Тілько стіни звести – це, Валєра, півділа...
–Перша дівка була у селі. Та за мене іти не хотіла...

****
Броди, Петрич, Верба, Радивилів, Красне...
Хтось зітхне, позіхне,
під колеса засне.
А вони, знай собі,про земну круговерть.
Про дорогу людську.
Про життя і про смерть.

читати