Завантажити

Площа усіх богів (триптих)

1.
Всі ці історії, - воля моїх застав,
Гори моїх Карпат і кохання трав, -
Весь цей абсурд, - все це суттєво, рав,
В пошуках всього, що ти забув, не знав.

Якось з усім цим треба навчитись бути,
З днями, ночами, вулицями без Тебе.
Знаєш, напевне, існує якась потреба
Тільки в звертанні, саме в шляху до неба.

2.
Хлюпає носом кров випадкових надій.
Строгий пияк мовить мені: відійди.
Я розумію, - це щось із царства дій,
Царства, де мусиш бути, кудись іти.

Дерев’яніє, - ні, не від цього, - кров.
Що не кажи, щастя – в Галичині:
Тут, коли ти бачиш бажання знов,
Голос небесний каже і «так», і «ні».

3.
Власне, і зраду не зараз назву, - пробач, -
Чимось таким, що перевершило б сніг.
З цим просто треба вчитись іти на плач.
Так, щоб від втоми не відчувати ніг.

Зимно і людно, - розпочались свята.
Днями мовчу, більше не хочу слів.
Мапа мого міста зовсім проста:
Свято відсутності; Площа усіх богів.

*

Стилізація

Серце виштовхує сльози, змушує кров

Переливатись в очі, кришталь, абсент.

Іншого кольору ці сподівання знов,

Інші маршрути наших старих комет.

Те, що пишу тобі, тут поринає в сон.

Те, що пишу, маститиме Агасфер

Тінню на хліб, сторожко, осторонь

Тихо шукаючи вечір, вечерю, мир.

*

Подорожі Марі

.Маша
1.
Це ніби не я; це не моє ім’я
Видряпано цвяхами,
Виписано по всіх усюдах, -
На парканах брудних,
Поряд із матюками,
Кольоровим графіті і трафаретами,
Енергійними лозунгами
І патріотичними закликами.

Ніби не я, хтось замість мене іде
Березневою вулицею просто назустріч сонцю,
Повз білі і жовті недопалки у брунатних калюжах,
Обминаючи необережно
різний брудний непотріб,
розсипаний на осонні.

2.
Втомлено йду, вулиця вщерть пуста,
Порожньо, холодно, сонячно навесні.
Врешті забрала птахів моїх висота,
Вислови риб твоїх влито в ріки пісні

Знаєш, - ти ж не сліпий, озирнись, дивись, -
Все, що колись сказано, он летить,
Всі наші вислови втілюються колись.
Поряд із серцем тихо скрутилась мить.

3.
Твій захисник не допоможе, - ні.
Ось, під парканом – чи мій портрет, чи труп.
Так негативом падає тінь птахів
На перезрілу землю, весняний бруд.

Бачиш, мої слова розлетілись вщерть,
Хмарками голубів, вкляклими в висоті.
Вже не боюся навіть думок про смерть,
Навіть вони нині зовсім прості.

. Марія
Все, що всі ми говоримо,
завжди використовується проти нас,
Метафори перетворюються на віруси
відправляються із позначкою три-ікс
в керунку "тому подібне"
Випотрошені, заморожені в зимовому просторі тексту,
і так далі,
до самого горизонту,
ти ж і так сам усе знаєш,
Нащо витрачати слова, зайве засмічувати сріблясту тишу.
Поки я тут оплакую всі непотрібні рими,
В просторому залі очікувань південно-східної залізниці
Сп’янілі бездомні гатять одне одного віниками,
Щось переможно кричать високими голосами,
Поламаними
знищеними нервами і надлишком алкоголю,
Дванадцятирічні шльондри, старі подорожні, діти
Дивлячись на гладіаторів ночі,
На матадорів, що б’ються в ім’я свободи,
Плачуть або мовчать,
смиренно, понуро, як завжди о цій годині,
ближче до п’ятої ранку.

Речі у камерах схову
Перемовляються на полицях,
Німими знаками, поцілунками тиші,
Позиченими у очікування закоханих.
Потяг до Києва буде тут за добу,
До Станіславова – десь за сорок хвилин.
Правда в мистецтві, - вдало змовчати по тому, як найголовніше
Сказано чисто і влучно,
Чесно, -
І не обов’язково тобою.

. Марі
1.
Виходиш на вулицю, бачиш – уже запізно
Бігти у справах, телефонувати, про щось домовлятись,
власне, взагалі поспішати
Ти знову нікуди не встигла, Марі
І яка, зрештою, різниця, що ти робила, -
слухала до останнього
Хрипкуваті пісні у вінілових старовинних
Особливо якісних записах

Чи танцювала насамоті
у пропиленому осонні вишневої з жовтим
Просторої орендованої за безцінь кімнатки
У серці блакитного міста.

Поспішати запізно, Марі,
Ти виходиш на вулицю і бачиш – дійсно, весна,
Час випускати на волю ровер,
Летіти назустріч квітню
Розсипаючи бризками намистини снів
Хмарки білих птахів
Несказанними реченнями салютувати тиші,
Розтинаючи ровером весняні вулиці по вертикалі навпіл

2.
Вітер плутає плани, карти, пасма волосся,
Бачиш, сонце розсипалось Сіною,
Вулицями, проспектами холодним золотом березня
Сонячним пилом подій, написаних саме про тебе,
Про тебе, Марі, і про решту таких, як ти,
Кав’ярні і ресторації пропонують
Перепочинок у пошуку рішення старої проблеми
Обрання нового напрямку дороги до річки
Де можна сидіти на узбережжі,
Пускати камінчики, читати,
Зрештою, навіть плакати
Саме тут
на замаскованій кущами
дерев’яній червоній лавці
Тебе взагалі нізвідки не видно
Тут ніхто ніколи не побачить твого приниження.

3.
Марі, ти ніколи нікому не скажеш правди про те, як там було насправді.
Ти, як і я, знаєш, - срібна риба правди занадто маленька, надто слизька,
її неможливо впіймати,
Як не під силу спіймати іскристі кристали ранку
сфотографувати гострий, прикметний блиск
світла на європакетах вікон новобудов
Неможливо унаочнити власну самотність
Маленької людини, загубленої серед хмарочосів
Пилинки у сонячному промінні,
Вихлюпнутому на брунатний стіл,
у самісіньку синю чашку з ранковою першою кавою,
в білі відблиски молока у філіжанці поряд,
Світла, вилитого неповторним обличчям ранку
У твоєму домі
Твоєму місті
Весни, що наступила ось щойно,
Слід у слід за передчасною чужою зимою.

. Міріам

1.
Знаєш, коли у оливкового дерева
Від старості
залишається тільки кора,
вона продовжує плодоносити.
Пульс життя б’ється в кількох міліметрах того,
що колись називалось «стовбуром».
Намистини оливок натомість ніколи не падають в землю,
Чіпко чіпляючись за впаяні в порцеляново-синє небо чорні обриси гілок.
Олія, плоди, тінь у спекотний день,
Зрештою, схованка втомленим подорожнім –
Користь оливкових гілок
В історії сучасної промисловості,
Вже не кажучи про культуру,
Важко переоцінити.

2.
Тут, на шляху з пустелі до аеропорту,
Згадуючи туристів, випадкових і ні перехожих,
Воїнів і студентів,
Тих, хто приїхав віддати данину всьому,
чому було варто її віддати -
Поодиноким горам, які оточили Цфат,
Галанським висотам,
Канні і Капернауму,
Галілейському морю,
Мертвому морю,
Червоному морю,
Лев’ячому серцю Єрусалиму, -
Я розумію, що насправді всі ці мої екскурсії
Не так вже й багато важать.
Зрештою, все це можна спокійно прочитати у різних книгах,
Листівках,
А також туристичних путівниках.

3.
Тому тут, відпочиваючи після своєї пустелі, -
Житла верблюдів і бедуїнів,
Оселі згублених душ, несказаних слів,
Численних снів жертв світових терактів,
речень незапланованих дітей,
свідомо реалізованих не-зустрічей,
А також всіх інших подорожніх ночі,
зігрітих в просторих шатрах надзвичайно міцною кавою, -
Кавою, завдяки помолу якої колись давно було винайдено барабани, -
Саме тут, притулившись щокою до стін особистої,
Приватної,
Нічиєї вуличної
оливкової кімнати
Я дивлюсь на квітневе сонце,
Яке котиться вогненними колісницями з розкритих долонь Гіват Рам
Вниз, до наростів солі в твердому склепінні через силу солоного моря,
і думаю: знаєш, особливо приємно саме тут,
У спеку, на довгій на півдорозі до аеропорту,
Переповненого маленькими літаками,
Згадувати все те, що я не стала тобі писати.
Згадувати все не сказане,
Розуміючи,
що правду ніколи не скажеш саме так, як потрібно,
наші слова ув’язнено в тілах риб,
в гранатових зіницях птахів,
Правда не належить нам,
Правда належить голубам, - сірим, білим,

які, лаштуючи гнізда своїм сім’ям,
щовечора гортають листочки з проханнями,
листи побажань, знаки оклику вдячності,
Затиснені у щілинах каміння Стіни Плачу,
Стіни Надії,
врешті, всіх інших стін

Кімнати Вічного Сподівання.

Варшава - Єрусалим – Карміель - Цфат – Київ – Львів – Станіславів – Вроцлав — Краків, 2005-2007

читати