Електронна бібліотека/Поезія

Завантажити

Березневі прогулянки

Самотність в моєму місті дійсно дуже проста, -
Це - як рахувати дні, що залишилися до ста
Років, або стовпи ліхтарів в ритмі пустих алей,
Або - розрізняти в небі темний вишневий клей,

Кольору, що такого більш не було ніде
В жодній із подорожей. Це щось дуже просте, -
Бути собою вдома; бути одним, самим.
Бути тим, хто уважним поглядом випроваджує дим

В яблунь сумнівні сутінки, у березневий сніг,
У вічний маршрут примари, що, не відчуваючи ніг,
З гір позахмарних з вітром падає в твій поріг,
Так, ніби хтось насправді двері відкрити міг.

Самотність в моєму місті крихітна і проста, -
Легша від поцілунків листівки або листа.

Нова осінь

Носиш в собі це, як сором, як ніжність, як ніж,

вийми котрий, - помреш.

Носиш, не думаєш більше про те, в який спосіб живеш,

Як ти старієш, чи дійсно, як інші, помреш,

носиш, не думаєш більше уже ні про що,

ні про ніщо.

Носиш, як сутність, як спробу позбавитись ґрат,

Носиш свій шах, котрий вічно затримує мат,

носиш, як власний перелік непотребу, сонячний жаль,

носиш, як шал,

носиш, як спробу змовчати свій стриманий крик,

так, ніби звикла. Звик.

Носиш в собі це, як хмарку метеликів, туфлі чи біль

Носиш все те, що примусить тебе відійти,

Носиш в собі це, як сонце, як місяць, як сон,

Ніби квиток у останній потрібний вагон.

Носиш і знаєш - із світом ви звично на Ви,

Ніц не побачиш крізь біль, тож поволі пливи

Звично і вправно ця осінь крізь тебе росте

Страшно зронити це тихе кохання просте

червень у місті К.

столапі гекони сталевих кондиціонерів

засмоктують смуток і сни, тіні снів, транспарантів

у місті моєму блукають замріяні леви

з повільних щоденників бідних мандрівних вагантів.

У місті моєму так димно, так дивно і гарно,

У місті затісно від куряви гілок квітневих.

І місто на К. побіліло сьогодні не марно:

Цвітуть абрикоси і сплять срібноколірні леви.

Щонеденність

Прохолода відлиги торкається шкіри, і мова
Переймається ритмом квадратиків білих балконів
Силуетів розпливчастих тінь благовіщення слова
Що стоїть на порозі соромлячись світла кордонів

Це весна не назавжди вона випадкова і чиста
Білим світиться хлопчик з собакою жовтою в парку
І невміння любити все те, що вважають корисним
Компенсує свобода як здатність любити цікаве

Прохолода весни розважає асфальти сузір’ям
Постзимового бруду недопалків зірок монеток
Сухо строго і так, ніби вперше побачивши пір’я
Тихий янгол відчужений місто узяв в оберемок

І в обіймах його ніжна стриманість стисне за плечі
сині кулі вітрин міста К., новорічні прикраси
Так спускається вниз прохолодний і сяючий вечір
На ворота, дахи, ліхтарі і будівлі рембази.

Середньовічний вчений

Господи, їх обвинувачення у єретичності думки
Всі, безумовно, мають підвалини чи й підстави.
Що їм поясниш, - і з цього міста я забираю клунки.
Шлях у майбутнє з ранку привів мене до застави.

Що тут казати, Г-споди, - зрештою, обіцянки
Не перерахуєш мідним і не повернеш решту.
Золотом кліпне сонцю мідна зелена клямка
Нині уся наука – подорож від арешту.

2.
Я не завинив, не зрадив і не продав. Невинним
виправдовуватись не варто – принизливо й ні до чого.
Пси Твої розшукали щось на зразок провини,
Вплутуючись в мої особисті стосунки з Б-гом.

Не поясню нічого, кину напризволяще
Плівки, нотатки, записи пошуків, - пес із ними.
Я не завинив, Г-споди, перед Тобою, знаєш?
Знаєш, Чиє перед смертю з духом виштовхну ім’я?

3.
Знаєш. Тому спокійно перебираю речі,
Найголовніше сказано, вписано в кров і лімфу.
Пошуки істини тут – це варіанти втечі
Та думка у цім краю ніц не нагадує німфу.

Ти зрозумієш, Б-же, - чи, може, Ти передбачив
Всі оці складності з владою, серцем, скаргами, непокоєм?
Навіть якщо я помру раніше, ніж Ти побачиш
Світло моє, - це лиш прискорить врешті розмову мою з Тобою.

Етюди

Блідо-сірим і білим ранковими Dworzec Centralny
Обливає обличчя гермесів будинки палаццо
Тонко і обережно гілки чорно-білі каштанів
нерозважно зважають, чи варто у березень гратись

Жовтуваті і теплі фасади світанків спокійних
Вимагають на мапі ранковій присутності снігу
Я збираю ескізи, готуюсь до інших, олійних
І іду на пленер, наступаючи тільки на кригу

Натюрморт на тлі міського пейзажу, позбавлений розділових знаків

Кольорові дахи капелюшки ранкових кварталів
Сіро-біла пітьма перших кроків тривожного ранку
Зафіксовує колір дверей як зелених коралів
Моє місто тремтить у холодних обіймах світанку

Так виходячи геть я забуду що не забуваю
Віддавна відніколи відколи спокутую пам’ять
Зайва справа спішити однаково вчасно трамваї
Дзеленчать на зупинках коли я на них не встигаю

Це не місто це сон це ранковий побіжний неспокій
Що притримує день заливаючи вікна картини
Білим світлом несказаних слів що триватимуть доки
Я їх не напишу не розставлю правдиві причини

Ні не туги не жалю не жодної в світі печалі
Не кохання а спалаху сонця на лезі емалі

ранковий джаз

в такі спокійні, окреслені, позастатеві ранки ти особливо чітко різниш багатокрапки
зерняток кави, що сипляться в кавомолку з тріском пікселів масок Джона Малковича,
не залишаючи сумнівів щодо того, що нині дні подібні один на одного навіть за кольором.

Статистика свіжих вражень повідомляє, - серце почувається краще, ніж, скажімо, печінка,
Тиск і пульс видають в тобі того, хто думає, - чи існує? – Ну, неважливо, головне, панікувати ще нібито рано, -
Не зважаючи ні на що: ні на погані новини дружньої стрічки, ні навіть на те, що ти ніколи не зловживаєш статистикою,
справедливо підозрюючи у ній наркотичні властивості хвороби нового часу.

Так, пам’ятаючи що завгодно, окрім того, що дійсно потрібно, ти нібито щось говориш
Думаючи мимохіть випадковість, ось, приблизно, таку: в більшості із відомих тобі мов
Слова „любов” і „література” починаються з однієї й тієї ж літери, - і не тільки тут,
У східноєвропейських сутінках, але й у більшості інших, переважно - західніших країн світу,

Де ніхто не підозрює про існування кириличних знаків; про твоє існування;
Про зоряні маски зернят майбутньої ранкової кави;
про позастатичні, псевдостатичні, наближено статистичні
сірі ранкові настрої або думки
Де, можливо, наразі лунає саме той джаз, який ти насправді так сильно любиш.