Завантажити

заперечливо.
- Я маю на прикметі одного наставника, який, можливо, й підійшов би для нашої мети,- сказав містер Джегтерс.- Я не рекомендую його, щоб ви знали,- я взагалі ніколи й нікого не рекомендую. Джентльмен, про якого я веду мову, називається містер Метью Покет.
Он як! Я зразу ж згадав це ім'я. Родич міс Гевішем. Той самий Метью, про якого говорили містер і місіс Камілла. Той самий Метью, якому приписано місце в головах міс [142] Гевішем, коли вона лежатиме небіжчицею у своїй весільній сукні на весільному столі.
- Вам це ім'я знайоме? - поцікавився містер Джег-герс і допитливо подивився на мене, після чого заплющив очі, дожидаючи моєї відповіді.
Я відповів, що чув це ім'я.
- Ага! Ви чули це ім'я,- повторив він.- Але річ у тому, якої ви думки з даного питання.
Я сказав, вірніше, спробував сказати, що дуже вдячний йому за рекомендацію...
- Ні, мій юний друже! - урвав він мене, повільно хитаючи своєю великою головою.- Пригадайте-но!
Нічого не пригадавши, я знов почав, що дуже вдячний йому за рекомендацію...
- Ні, мій юний друже,- урвав він мене, хитаючи головою водночас насуплено й усміхнено,- ні, ні, ні. Це дуже добре звучить, але так не годиться: ви надто молоді, щоб мене цим узяти. «Рекомендація» - це не те слово, містере Піп. Пошукайте іншого.
Виправившись, я сказав, що дуже вдячний йому за згадку імені містера Метью Покета...
- Це вже точніше! - скрикнув містер Джеггерс.
- ...І,- (докінчив я),- охоче візьмуся за науку під наставництвом цього добродія.
- Гаразд! А зробити це вам найкраще буде у нього в домі. Для вас там усе приготують, але спершу ви побачитеся з його сином, що мешкає в Лондоні. Коли ви прибудете до Лондона?
Я відповів (глянувши на Джо, що стояв непорушно поруч), що можу вирушити хоча б і зараз.
- Однак перед цим,- сказав містер Джеггерс,- вам треба придбати нову одежу, ясна річ, не робочу. Отже, ви прибудете, скажімо, рівно через тиждень. Вам потрібні будуть гроші. Я думаю, залишу вам двадцять гіней.
Містер Джеггерс спокійнісінько добув довгого гаманця, відлічив на стіл згадану суму й підсунув її до мене. Тільки зараз він уперше прийняв ногу зі стільця. Підсунувши гроші, він сів на стільця верхи і, помахуючи гаманцем, втупився в Джс*.
- То що ви скажете, Джозефе Гарджері? Ви начебто здивовані?
- Ай правда,- рішуче заявив Джо.
- Ви, мабуть, пам'ятаєте нашу з вами домовленість, Що ви для себе нічого не вимагатимете? [143]
- Домовленість така була,- погодився Джо.- І є. І надалі буде.
- Але,- сказав містер Джеггерс, помахуючи гаманцем,- але що, як я маю вказівку дати вам відшкодування у вигляді подарунка?
- Відшкодування за що? - спитав Джо.
- За те, що ви втрачаєте робітника.
Джо по-жіночому чуло поклав мені на плече руку. Пізніше не раз згадуючи, як у ньому поєднувалися сила й лагідність, я порівнював його в думках з паровим молотом, який може роздушити людину або ледь-ледь доторкнутись до шкаралупи яйця й не пошкодити її.
- Що Піп зможе полишити роботу,- сказав Джо,- й жити у почестях та щасті - я буду тільки незмірно радий. Але як ви гадаєте, що гроші здатні відшкодувати мені втрату малюка... коли він ось такий-о прийшов до кузні... і завше були найкращими друзями!..
Ох, любий мій, дорогий Джо,- якого я, невдячний, так легко ладен був покинути,- ти перед моїми очима й зараз постаєш із цією своєю мускулистою ковальською рукою, піднесеною до очей, важко дихають широкі твої груди, спирає голос від хвилювання. Ох, любий мій, такий вірний і самовідданий Джо, я й досі відчуваю ніжне тремтіння твоєї долоні у мене на плечах, схоже на шелест анге-лового крила!
Але в ту хвилину я взявся заспокоювати Джо. Я заблукав у лабіринті свого майбутнього добробуту й не міг знов натрапити на* наші спільно сходжені стежки. Щоб утішити Джо, я нагадав, що (як він мовив) ми завжди були найкращими друзями і що (як я мовив) ми завжди ними й залишимось. Джо щосили тернув по очах вільною рукою, немов хотів їх видушити, але не сказав ні слова.
Містер Джеггерс дивився на це так, наче бачив у Джо сільського дурника, а в мені - його сторожа. Коли ми трохи заспокоїлися, він сказав, зважуючи на долоні гаманця, замість того щоб помахувати ним, як перше.
- Так ось, Джозефе Гарджері, я попереджаю вас, що це остання ваша нагода. Я не визнаю напівзаходів. Якщо ви бажаєте отримати дарунок, що його я уповноважений вручити вам,- скажіть це, і ви його отримаєте. Якщо ж ви, навпаки, вважаєте...
Він не докінчив, бо на його превеликий подив Джо схопився з місця й ступнув до нього з недвозначним войовничим наміром.
- Тут така справа, що як ти прийшов до мене в дім [144] глузувати й дражнитись, то покажись-но, який ти! Тут така справа, що як у тебе стане духу, то виходь сюди! Тут така справа й ніяка інша, і я на цьому й стоятиму, поки мої сили!
Я відтягнув Джо вбік, і він зразу ж стих, тільки ще заявив мені - достатньо шанобливим тоном, у вигляді чемної перестороги кожному, кого це може стосуватись,- що не дозволить, щоб з нього глузували й дражнилися в його ж таки домі. Містер Джеггерс ще при

читати