Завантажити

у вашому селі. Що я тоді сказав вам, Піпе?
- Ви, містере Джеггерс, сказали, що, можливо, мине багато років, поки з'явиться ця особа.
- Саме так,- підтвердив містер Джеггерс.- Оце ж і є моя відповідь.
Ми глянули прямо в вічі один одному, і я відчув, як мене поривав вивідати що-небудь від нього. І водночас я відчув, що він чудово бачить, в якому я стані, і що у мене менше ніж коли шансів щось від нього вивідати.
- Ви й тепер гадаєте, що може минути багато років до часу моєї з ним зустрічі, містере Джеггерс?
Мій опікун похитав головою - він не те що дав заперечну відповідь, а наче взагалі відкинув можливість хоч би якої відповіді на моє запитання, і обидва бридкі зліпки, на яких я мимохіть глянув, так скривилися, мов уся їхня увага вичерпалась і вони ось-ось чмихнуть.
- Знаєте, мій друже Піп,- сказав містер Джеггерс, зігріваючи собі стегна нагрітими від каміна долонями,- я вам відверто скажу. Такого запитання переді мною не можна ставити. Вам буде ясніше, якщо я скажу, що це запитання може мене скомпрометувати. Ба навіть я піду далі і скажу вам ще дещо.
Він змовк і так низько нахилився, хмурячись на свої чоботи, що міг би й литки собі потерти, поки тривала пауза.
- Коли ця особа відкриє себе,- сказав містер Джеггерс, випростовуючись,- ви з нею самі залагоджуватимете свої стосунки. Коли ця особа відкриє себе, моя участь у даній справі цілковито скінчиться. Мені навіть не треба [289] буде нічого знати про те, що ця особа відкриє себе. Оце й усе, що я мав сказати.
Ми якийсь час дивились один на одного, а тоді я відвів погляд і задумливо подивився на підлогу. З цих слів опікуна я зробив висновок, що міс Гевішем з якихось причин чи й просто так не розкрила йому своїх намірів щодо мене й Естелли і що його це обурило й образило його самолюбство, або що він заперечує проти цього плану і не хоче мати з ним нічого спільного. Підвівши погляд, я побачив, що він і далі пильно дивиться на мене.
- Якщо це все, що ви мали сказати, сер,- озвавсь я,- мені теж більше нічого сказати.
Він кивнув на знак згоди, витяг свого годинника, що наганяв жах на злодіїв, і спитав мене, де я збираюся обідати. Я відповів, що у себе вдома, удвох з Гербертом. Після цього я не міг його не запросити, а він зразу й погодився. Він тільки конче хотів піти разом зі мною - це щоб я не надумав робити яких зайвих готувань задля нього, але перед тим йому ще треба було написати один-два листи і (звичайно ж!) помити руки. Я тоді сказав, що поки що вийду в контору й побалакаю з Вемміком.
Річ у тому, що коли у мене в кишені з'явилося п'ятсот фунтів, мені спала на думку одна ідея, над якою я й раніше подумував, а Веммік, як здавалося, був саме той, з ким варто було б про це порадитися.
Він уже замкнув касу і збирався йти додому. Підвівшись із-за столу, він переніс дві сальні свічки разом із щипцями на поличку біля дверей, щоб погасити при виході, згріб на купку вугілля в каміні, взяв у руку капелюха й плаща і, щоб розворушитись після безнастанного сидіння, заходився енергійно постукувати себе по грудях ключем від каси.
- Містере Веммік,- сказав я,- мені треба вашої поради. Я дуже хочу зробити послугу одному приятелеві.
Веммік щільно закрив свою поштову скриньку й похитав головою, неначе засвідчуючи цим категоричну незгоду з будь-якими проявами такої фатальної слабості.
- Цей приятель,- мовив я далі,- збирається взятися за комерцію, але не має грошей для початку, і ця обставина дуже його гнітить. Отож я хотів би якось допомогти йому на перших порах.
- Вклавши за нього гроші?- спитав Веммік тоном, сухішим за тирсу.
- Частину грошей,- відповів я, бо мене раптом стрілила обтяжлива згадка про акуратно перев'язаний [290] стосик рахунків удома,- вклавши частину грошей і. можливо, взявши на себе деякі зобов'язання в надії на майбутню спадщину.
- Містере Піп,- сказав Веммік,- я б вам був дуже вдячний, якби ви вкупі зі мною порахували йа пальцях усі мости звідси й до Челсі. Отже, так: Лондонський міст - один, Саутворкський - два, Блекфраєрський - три, міст Ватерлоо - чотири, Вестмінстерський - п'ять, Воксхольський - шість.- Називаючи кожного моста, він вистукував борідкою ключа по своїй долоні»- Шість мостів, як бачите,- вибирайте, який хочте.
- Не розумію,- сказав я.
- Виберіть собі моста, містере Піп,- пояснив Веммік,- пройдіть на центральний його прогін, киньте свої гроші в Темзу і збудетесь клопоту. Допоможіть приятелеві грішми, і кінець буде той самий, тільки більш мороки та неприємностей.
Після цих слів отвір його рота зробився такий широкий, що хоч цілу газету туди встромляй,
- Ви мене зовсім засмутили,- озвався я.
- Я це й мав на меті,- сказав Веммік.
- Отже, ви вважаєте,- запитав я трохи аж обурено,- що ніколи не треба...
- ...Вкладати рухоме майно в приятеля?- підхопив Веммік.- Звичайно, не треба. Хіба коли хочеш приятеля позбутись. Але й тоді ще слід зважити, скільки саме майна на це не шкода.
- І це ви цілком серйозно, містере Веммік?- спитав я.
- Так серйозно, як тільки можна у цій конторі,- відказав він.
- Ага!- вхопився я за

читати