Електронна бібліотека/Проза

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити

курсах мала початись о десятій, а зараз була тільки дев'ята. Це, власне, по-урядовому — дев'ята, а насправді, за сонячним рухом, — на шосту.
Щомісяця перекручували стрілки на годиннику, й годинник поволі втрачав свою силу колишнього адміністраційного глагола. Люди одходили в далечінь віків і орієнтувались на сонце. На його чудовий, веселий схід і сумний, але не менше прекрасний захід.
Пожовклі й на лиці, й на душах своїх, висохлі, як старий архівний папір, колишні урядовці, теперішні радслужбовці установ, уперше побачили сонце у всій його величній краси
Їм бракувало хліба, пшона, олії, зуживалось останнє дрантя одягу, гомінкий, порожній, як виточене барило, шлунок глушив їм думку, вони поволі втрачали все аж до останньої надії на якусь зміну, але сонця їм не бракувало. Сонця було повно скрізь. Здавалось, нова влада збільшила'якимось способом день, стягнувши до мінімуму ніч.
І Кость Горобенко радів із цього. Він умисно йшов сонячною перією й по-дитячому виставляв під сонце непокриту голову. Сонце голубило чоло, волосся, ніжно пестило тендітними пальцями незримої руки шию за розстебнутим коміром, і під його промінням танули і сумніви, і муки, і печаль.
Тоді думка й тіло зливались в одне гармонійне ціле, і знайомі остогидлі доми повітового міста, і люди, і ввесь неосяжний невідомий світ видавались кращими. І не було в Горобенка на душі ні злості, ні заздрощів, ні підозри, у грудях несвідомо й непомітно виростало і заповнювало всі кутки його одне прекрасне сонячне слово — любов.
Він його ніколи б тепер не вимовив, але він відчував його. Він відчував його вічну красу й невмирущість, і це давало йому радість. Є вічні, прекрасні речі, перед якими, кінець кінцем, схилялися на довгому шляху історії незліченні народи і схилятимуться аж доти, доки люди є людьми і земля землею.
Є масові злидні, зубожіння, руїна, насувається ось голод... Є свої власні, заховані болі, неприємності, невдачі...
Це є сьогодні, зараз. Але минуть роки, віки, тисячоліття — і їх не буде... Це зрозуміло — вкриються новими будівлями руїни, людство не раз переживатиме ще і злидні, і голод, і між ними загубляться такі маленькі й мізерні проти земної кулі, проти всього світу особисті болі і образи... Настане час — і не буде України, не буде, може, націй узагалі, але сонце й любов будуть.
Це сонце! Це ранкове, вічно молоде, завжди бадьоре сонце!.. Чому, коли воно сяє так, як зараз, коли воно пестить одімкнену душу й розхристані груди, — так раптом, так несподівано пригадується... Надя!
Ось його промінню чогось заманулось зупинитись на опуклому м'ячі, що на шиї. Воно його гріє найбільше. Мовби стискує навігь.
Пригадав: цей м'яз колись любила Надя. Її рука, ця люба рука, що вже ніколи не підведеться з домовини, не раз, гладячи його шию, зупинялась отут, на цьому м'язі. І тоді великі чорні очі, пройняті, як і у всіх полудневих людей, прозорою тінню лагідної жури, зупинялись на його профілі. І тихо, мовчазно дивились пильно-пильно. Наче хотіли щось розгадати і, не розгадавши, пішли в могилу... Надя вмерла.
І Горобенко знову подумав, що це дуже добре. Навіть не тому, що вона була б чужою, безпартійною. Ні. Це на другому місці.
Ось що головне: жорна часу перемололи б те свіже зерно почуття, що виросло колись у них обох, і тепер їхнє спільне життя було б уже не п'яне вино, а сипке борошно, грузьке тісто, і — хтозна — може, й полова... Тепер же Надя залишиться назавжди такою, як була тоді, в ті далекі, неповоротні дні. Надя вмерла, але вона житиме як хороша згадка про першу дівчину, як чиста пам'ять про першу жінку, що він її пізнав.
Ця пам'ять житиме. Вона мусить жити, бо це — єдине в нього, що лишилось від минулого.
І це не обітниця його чоловічої незайманості, це не сантиментальне «до гробовой доски» — це звичайне людяне й цілком реальне, але це все ж таки щось більше за них. Бо, певно, не можна забути першої пізнаної жінки, що перед тобою була дівчина, а Надя ж, Надя...
Горобенко лячно подумав: «Ну, що робив би я з нею тут, тепер, де ніби скасовано кохання і де ліжко заступає найкращі відносини статей...»
І так само, як на сонце відкілясь налізла незграбна біляста хмаринка, перед Горобенком раптом устала вчорашня, позавчорашня, тоготижнева реальна дійсність і реальні, такі, як вони є, люди.
Він запитав самого себе: «До чого воно йде?» Сонце розтопило хмаринку, й вона легким, розвіяним димком подалась у безкінечні небесні мандри, а на Костеній шиї знову заграло з подвійною силою тепле проміння.
Тоді без міркування з'явилась, здається, давно вже готова, але забута відповідь: ці люди, оці твої офіційні товариші, — кращі, ніж ти думав.
Партія — це не арсенал святих. Але в тому й ефект, у тому її своєрідне месіянство, що із звичайнісіньких людей, тих людей, яким властиве і добре й лихе, вона творить нове, цілком відмінне плем'я. Більшовицьку расу...
Хто й коли міг одкрити широкому загалові

Останні події

21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая


Партнери