Завантажити

пластирі
торкаюся пальцями де тобі боліло і рани затягуються удари заживають хіба
не знаєш що заліплюю ними своє маленьке серце і цих пластирів на ньому вже
так багато що деколи між ними проступає кров і доводиться завертати її просити
іще не час шкіра моя щоправда вже тепер тоншає і починає пахнути теплими
від сонця яблуками гарячими сонцями моїм сином під моїм серцем іще так рано
мій любий так рано руки наші теплі а б’ють холодно дивуєшся ти тепер всьому
дивуєшся а я знаю що ти просто не можеш забути мого розтріснутого навпіл голосу
ти досі чуєш тобі досі лунає цей звук як мої слова падають на землю потьмянілими
і якимись дуже крихкими золотими монетами і ти знаєш що я боюся що можу тепер
оніміти і я знаю що ти знаєш що я боюся що можу тепер оніміти і ми тремтимо
як дерева на вітрі як дві осики і наше листя сивіє якщо тільки листя справді може
посивіти дуже міцно мене обіймаєш дуже міцно притискаєш до серця і кажеш
так насправді не може бути я позбираю це потьмяніле золото відчищу його і воно блищатиме на сонці воно дзвенітиме як твій сміх і я запитую чи справді мій сміх
дзвенить і ти кажеш що справді і запитуєш чому в мене всі руки в синцях і де я
падала а я нічого не можу згадати бо ці яблука пахнуть так тонко і так солодко
бо є речі яких не варто в собі тримати бо є щось більше від смутку і болю
бо сьогодні мені хочеться розповісти тобі про найбільшу в світі радість яка теж
як і я сьогодні чомусь пахне яблуками



Із книжки «розмови з Богом» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2007)

2
рибу мій Господи тепер завжди доводиться ділити опівночі
за дня бракне часу за дня не стає терпіння тебе чекати
доки мовляв ти прийдеш за дня навіть і не виникає деколи думки
що ти можеш бути зовсім поруч за дня риби
вростають головами в землю за дня риби наміцно вростають
головами в землю тебе чекаючи мене чекаючи коли я почую
що ти говориш до мене Боже

а ще мій Господи тепер за дня не вдається пекти хліб
я навіть не скажу що стає на заваді може постійна спека
може я просто боюся що він надто швидко зачерствіє
може зрештою я просто забуваю що ти просив
приготувати нам бодай же скромну вечерю
ще додати до риби та хліба трохи вина й оливок
чуєш Господи чому ти ніколи не хочеш нагадати мені за дня
що вечір близько що ніч теж не за горами що тобі мій Боже
теж би напевно хотілося відпочити хоча вибач Господи
я знову кажу дурниці ти ж не маєш мені нагадувати про моє ж запрошення

певно розсердишся на мене але признаюся що й чавити вино мій Боже
я теж несподівано розучилася або може не так я просто проґавила
час збирання плодів пам’ятаєш Господи ті бурштиново-прозорі виноґрона
пам’ятаєш як ми ходили виноградником і ти казав ще трохи
і їх можна буде зривати я зовсім недавно побачила що лози всохли
я зовсім забула їх поливати я перестала до них навідуватися я так байдуже
прослухала до того ж твоє прохання про оливки
що мені немає чим тебе почастувати

коли я опівночі нарешті згадала що ти маєш прийти до мене коли почула
твої кроки на порозі хоча скажи мені скільки ти там стояв мене чекаючи
й навіть не озиваючися коли я обняла тебе Господи ховаючи обличчя
мокре від сліз тобі на грудях коли я просила бодай же сьогодні
нехай не буде чуда чому ти завжди задля мене мусиш робити чуда
чому в мене не виходить як у нормальних людей тебе дочекатися
чому врешті ти щодня так багато даєш мені чому Господи

ти просто обняв мене просто витер мені сльози мій Боже сказав
не переймайся прикро лиш що рибу доводиться ділити опівночі
коли навіть хліб має інакший присмак і коли не можемо влаштувати собі
справжнього бенкету тобі ж не варто на ніч наїдатися а тоді змовкаєш
сидиш підперши голову руками дивишся як я з’їдаю все до крихти
і як втомлено поклавши голову на руки засинаю

знаєш мій Господи найгірше те що я ніколи не встигаю подякувати тобі
навіть і за вечерю коли я вже сплю ти очевидно ще миєш посуд
бо зранку в кухні ніде немає брудних мисок не знаю що ти іще робиш
коли я сплю і коли виходиш із мого дому не знаю чому ти ніколи
не приходиш у гості коли я снідаю чи може я просто зранку ще остаточно не прокинувшись просто не завважую твоєї присутності

Господи може ти не помножуй ці хліби так наполегливо може якщо
щоразу конче робити чудо просто дай мені інакший зір тебе бачити іншу
пам’ять інший голос з тобою говорити бо ти ж чуєш як він тремтить зривається зачіпляється за гілки дерев натягується рветься мій Боже

може мій Господи просто приходь частіше може не чекай поки я відчиню
може заходь не стукаючи може просто заходь байдуже Боже чи з порожніми руками
чи з ріками повними риби чи з молочними ріками а може просто
ніколи не йди від мене мій Господи


3 (4)
ти бачиш як мені складно говорити з Богом я знаю його так
багато років а втім мені не вдається навіть називати його на ім’я
коли б ти запитав що він любить і чого не любить я би не змогла
відповісти тобі напевно мені довелося би щось відгадувати й ти
врешті сказав би дівчинко не вигадуй Бог не може

читати