Електронна бібліотека/Проза

Особняк на Зеленій, 77 (новела)Віктор Палинський
Зустрічі та прощання (новела)Віктор Палинський
Зоряна каруселя (новела)Віктор Палинський
Людина дощу (новела)Віктор Палинський
Поезіє вседобра не мовчи...Микола Істин
Війна 2022Микола Істин
Дивовижа в купальні (новела)Віктор Палинський
Новий день поезії йде…Микола Істин
Доля людства нині бродить в УкраїніІгор Павлюк
Тривоги Юлії (новела)Віктор Палинський
Єдиноріг (новела)Віктор Палинський
ПаличкаВіктор Палинський
Стефанові турботиВіктор Палинський
За зореюАлла Рогашко
«Провидець», уривок з роману (видавництво «Український пріоритет», 2021р.)Алла Рогашко
Вірші (З майбутньої книги «Поетичні прогресії кохання»)Микола Істин
Екзистенційне (Новелета)Віктор Палинський
ВіршіПетро Коробчук
А ось зима цього року, робить дерева тьмяними...Сергій Жадан
І хай буде знаком наближення...Сергій Жадан
Але згадати потім ріки ці...Сергій Жадан
ПрибулецьВіктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Завантажити

Липова Гілка для маленького лижника

Коли Аліція стала на порозі лікарняної палати, то із жахом помітила, що Фридерик і Клаудія скидаються на два манекени, прибиті до ліжка невидимими цвяхами.

Нині моя Міс Літа навіть до півфіналу не пройшла б, – співчутливо подумала Аліція і, всупереч своїм думкам, жвавим кроком рушила в бік Фридерикового ліжка.

– А ти до мене навіть зовсім не прийсла, – почула вона замість привітання. Фрицек був блідий як стіна, і навіть його червоні губенята більше не нагадували дві соковиті ягідки.

– Я ж тобі розповідала, що до твоєї сестри приїхав хлопець! – Клаудія втомлено посміхнулася, коли Аліція щиро обняла її й присіла поруч.

– Я тез хлопець, – буркнув Фридерик. – Тільки трохи хворію.

– Усі хлопці хворіють, і тоді дівчата їх дужче люблять, – пояснила Клаудія. – А хлопець ти стопроцентний, – підтвердила вона, – бо нарікаєш, як твій батько.

– Що це з нашою пальмою? – на зелених листках схвильована Аліція помітила якісь коричневі плями.

– Вона не любить кока-коли, – поскаржився Фридерик.

– Звідки ти знаєш? – глянула на братика Аліція.

– Бо я її напував.

– Ну, тоді наші фініки пропали, Ящірко, – зітхнула дівчина. – Тепер і її треба лікувати.

– Насцо? Пальма мозе померти разом зі мною. Матиму в труні справзню пальму.

Клаудія скривилася, силкуючись зобразити посмішку, і Аліція вперше не подумала про власні почуття. Біль Клаудії, який вона терпляче маскувала за гримасою примусив Аліцію відреагувати вдаваним обуренням.

– Що це за дурниці ти вигадуєш? Гадаєш, померти так легко?! Візьмися за себе як справжній мужчина!

– Я не мозу! – заперечив Фридерик. – Кароль тез справзній музцина. І він вцора сказав, сцо я мозе й помру, – малий спохмурнів ще більше.

– Напевне, він мав на увазі те, що всі ми колись помремо, – пояснювала Клаудія. Вона вже оговталася і говорила своїм звичайним тоном. – Ти добрячий хитрун, бо чуєш тільки те, що тобі хочеться, – докинула вона, вдивляючись у синочка почервонілими очима.

– Він це Зосі сказав, – Фридерик утупився в ковдру. – І вона тепер перестане зі мною ходити…

– Ні, що ти! Вона ж тебе любить. А якщо когось люблять, то з ним, звичайно, ходять! – Клаудія щосили стримувалася, аби не пригорнути малого до себе. Аліція теж шукала шлях до втечі. Нарешті потупилася. Так було легше.

– Але в мене взе ноги болять, і я не мозу ходити так свидко, як колись, – Фридерик був, наче напнута струна, яка здригалася від стримуваного розпачу. Аліція із жахом подумала, що їй бракує слів, якими вона могла б підтримати братика. Вона мріяла про слова, які мали б магічну силу, від яких усе б повернулося до норми. І тоді Фридерик знову зробився б колишньою спритною Ящіркою. Клаудія перестала б бути схожою на нечупару, яку виключили з конкурсу на звання Міс Літа за те, що вона погано про себе дбала. Тато не сивів би такими темпами, ніби йому за платять. А сама вона, Аліція, відчула себе щасливою, як ніколи досі. Бо раніше їй лише здавалося, що вона страждає. А тепер вона зрозуміла, що коли страждаєш насправді, язик німіє, перетворюється, на всохлу гілку. Думки вигоряють, як осіннє вогнище. І немає нікого, хто міг би якимсь словом розігнати пустку, яка шириться серед таких непотрібних мрій.

– Слухай-но, хлопче, – Клаудія скуйовдила синочкові чуприну. – Така гарна погода, давай ворушись! Глянь, що ми тобі принесли.

І витягла з торби гарненький лижний комбінезон.

– А палиці стоять за дверима, – додала вона, посміхаючись у відповідь на здивування Аліції.

– А вижі? – Фридерик захоплено торкався рученятами подарунка.

– Треба казати лижі, – Клаудія розіклала комбінезон на ліжку. – Лижі будуть, як випаде сніг. Однаково в цьому одязі виглядатимеш по-дурному.

– А Зосі сподобаюся? – малий заходився незграбно запихати худенькі ніжки до теплих холош.

– Якщо їй подобається Малиш, то звісно, що так, – підтвердила Клаудія. – А зараз одягайся – і на тренування! – наказала вона. – Марш із Аліцією під липу, а ми з татом підемо побалакати з паном доктором.

– Я з ним на ти, – нагадав мамі Фридерик, але приміряючи свій новий одяг, негайно забув і про батьків, і про Кароля.

– А ти мені ніколи не розповідав, що хочеш бути лижником, – Аліція обережно вела брата вистеленим слизьким лінолеумом коридором. Фрицек ішов повільно, але енергійно допомагав собі лижними палицями. Скидався на маленьку сніжку, яка силкується вдавати із себе сніговика.

– Я не лизник, я Малис, – малий аж постогнував від зусиль, обминаючи маленьких пацієнтів, які серйозно дивилися на нього й нічому не дивувалися. Лише зараз Аліція помітила, що діти в лікарні сприймають все по-іншому. Навіть лижника, котрий у вересні збирається на лижню.

Коли обоє добралися до липи, дівчина зняла з малого важку куртку й старанно закутала братика пледом.

– А Патрик взе вдома і мене не бацить, – поскаржився Фрицек, важко дихаючи, наче після важких фізичних зусиль.

– Я тебе сфоткаю, коли підемо назад, – пообіцяла Аліція. – Вишлемо фотографію Патрикові.

– Але я тез хоцу додому, – пояснив малий причину свого смутку й схилив голівку.

– Ми про це подумаємо, – пообіцяла Аліція. – А зараз я розповім тобі про таку собі пані Липову Гілку*, яка написала книжку про чудову країну, у якій ми колись обоє будемо жити.

– Коли? – недовірливо спитав він.

– Невідомо, коли. Про це й розповідається в книжці.

Фридерик притулився до Аліції, і вона почала розповідати йому про братів Левине Серце, найпростіше й найзрозуміліше, як лише могла. Хлопчик ні про що не розпитував, слухав, міцно стискаючи лижні палиці, і лише зрідка дивився на сестру своїми синіми, як небо в Нангіялі, очима. Аліція ніколи не бачила неба в Нангіялі, але була певна, що воно повинно бути саме таким. Синім-синім. Тихим і привітним. Як океан на кічуватій листівці…

 

 

 

* Дослівний переклад прізвища Астрід Ліндґрен (прим. авт .).

Останні події

10.08.2022|17:11
Під час ХІІІ Meridian Czernowitz 2022 волонтери-письменники збиратимуть гроші на потреби ЗСУ
10.08.2022|17:05
У Meridian Czernowitz виходить нова збірка віршів Катерини Калитко
05.08.2022|14:08
«Видавництво 21» оголошує видання нової книги «Знаки» та збір коштів для підтримки ЗСУ
05.08.2022|12:06
“Інтелектуальні вечори у просторі ПЕН”: лекція Тараса Лютого
05.08.2022|12:01
У видавництві #книголав вийде новий роман Ірени Карпи
05.08.2022|11:29
«Видавництво Старого Лева» підготувало ілюстровану книжку-абетку про Ольгу Кобилянську – «Кобилянська від А до Я»
05.08.2022|11:15
Закарпатська обласна наукова бібліотека готує книжку споминів «Петро Скунць у колі сучасників»
03.08.2022|15:31
«Діалоги про війну» — серія виступів-осмислень сьогодення на Meridian Czernowitz 2022
29.07.2022|15:31
Журналіст Сергій Руденко: Путін недооцінив Зеленського
29.07.2022|12:58
Поетичні читання, публічні інтерв’ю, презентація нових книжок — яким буде Meridian Czernowitz 2022


Партнери