Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити
1 2 3 »

Миколка, Прокопiв хлопчик, такий школярик гарнесенький був: сумирненький, соромливенький, млявенький, як дiвчинка. Та ще ж такий чорнобривенький, бiлолиценький, носок невеличкий, щiчки круглесенькi, ще й чубок кучерями. Воно й училось нiвроку йому. Страх яке до книжки було: чита, одно чита, а особливо як на урок загадають щось таке, — чи про луку, чи про лiс... Ну й любило це!
Раз гулять повели їх у лiс. Воно вбiгло в гущавину та:
— А як ось тут гарно!.. гiллячко... сонечко в дiрочки... мережечки... ну й гарно!
Далi вхопило квiточку, осмiхнулось, притулило до щiчки, погладило...
А там що раде знать було все!.. Усе було розпитує вчителя, усе розпитує i про се, i про те, як i дощ, як i снiг. Вчитель було не навтiшається ним, усе було по щiчках його, по щiчках, а воно вже таке раде ото, так осмiхається та ту голiвку так простягає до його... Таке. А то раз учитель пiдiйшов i питає:
— А що, Миколко, вивчив урок? Воно встало, осмiхається... тут осмiхається, а там сльози.
— Плакав, чи що? — питає учитель. Воно так болiсно:
— Нi. — Далi руку до очей та й скривилось.
— Чого, що таке? — вчитель йому.
— Б...били.
— Хто?
— Батько.
— За вiщо?
— За... за... — та й не доказало за плачем. Дiло ж ось як було. Встав Миколка вранцi, почитав трохи, — снiдати пора, вiн i каже:
— Мамо, що їсти?
— Що ж? — мати йому. — Он хлiб, ось борщ... Насипала борщу йому. Взяв ложку Миколка, сiв до борщу до того... А борщ же той... аж воня, аж нудить кислятинням: нi олiйки, нi квасольки в йому, та ще й учорашнiй, холодний та перебовтаний. Сидiв, сидiв Миколка над ним — не пожене нiяк. Устав та з тим i вдягаться давай. Одiгся, дiйшов до дверей — за печiнки тягне. Вiн знов:
— Ну що їсти, мамо?
— Та я ж не знаю, — мати йому. Миколка по горшках: i в той заглянув, i в сей... Увiходить батько знадвору, такий сумний.
— От лихо, — каже, — хлiба на денцi тiльки.
Миколка своє:
— Та, мамо, що їсти?
— Батька питай.
Микола:
— Он у людей i риба, й олiя.
Батько так бликнув на його. Вiн байдуже:
— I оладки, — каже, — i в школу беруть.
Батько:
— Що?! — Та як ухопить деркач.
— Так тобi ще, — каже, — риби, олiї! Шкури з мене, шкури! — та деркачем його, деркачем. Меншенькi четверо, що теж їсти дивились, на пiч усi, як горобчики.
— А, сякi-такi, — кричить батько, — їсти!
А то ще й зодiв... Раз увечерi роззувся Миколка та й моня чоботи, й моня в руках, а далi так боязко:
— Ну й чоботи... чисто потрюхли... ноги так мерзнуть.
— Що? — батько.
— Мм... дiрки скрiзь.
Батько з рук у його, подививсь та по пицi його, по пицi халявами:
— Гляди, — каже, — гляди!
Позатягав, як умiв, де бiльшi дiрки, й нiчого. Ось другого чи там третього дня приходить Миколка сумний-сумний i їсти не питає. Сiв на лавi, клiпа очима. Батька в хатi не було. Мати пряла на полу. Сидiв, сидiв, далi встає i, як неживий, диба-диба до полу... став i стоїть, похнюпивсь.
— Чого ти? — мати йому.
— Та... та, — губи задрижали, лице скривилось, i вiн засичав тiльки.
— Отакої! Чого ти? Помовчав, далi так тихенько:
— Мамо!..
— Ну?
— У... у мене...
— Що у тебе?
— У мене, — повернув п'яту, показує... Глянула мати — пiдбора нема. Зiтхнула й нiчого.
— Що ж... оце... як... батько побачить? — плаче, так плаче Миколка.
Увiйшов Прокiп, Миколка й дух притаїв. Сiв i то побiлiє, то почервонiє; дивиться в землю та чобiт той одно хова за другий та ввесь так i тремтить. Прокiп байдуже до його, полiз пiд лаву собi.
— Де воно, — каже, — в чортового батька коноплi тi? Холод такий, а тут пiдперезаться нiчим, хоч би мотузок абощо виплести.
— Хм... там десь... — жiнка йому. — Та... те й упослi б, а тут... он... — та очима на Миколку й показує.
— Н... не кажiть, — сичить Миколка, — не кажiть.
— Як же ж, — мати йому, — а в школу в чiм пiдеш?
— Що таке? — батько до їх.
— Пiдбор у Миколи одпав...
— Що? — крикнув.
Тут Миколка, як печений, як схопиться та пiд пiл, та аж за стовпцем опинивсь. Подививсь-подививсь Прокiп, засiп...
— Ну, нiчого, — каже, — хай, — знайшов конопельок, плете, нiчого нiкому. Жiнка дивилась, дивилась та:
— Так, Прокопе, що ж з чобiтьми? Мовчить Прокiп.
— Пора б... уже ж, — тi й на латки не годяться. Мовчить.
— Чи ти не чуєш? Треба ж робить щось. Прокiп так бликнув на неї:
— Хай, його, — каже, — калiкою зробить!..
— Отаке!.. Божевiльний!.. Миколка з-пiд полу:
— Мамо, — сичить, — цитьте!.. мамо, цитьте!.. Цитьте ж.
Мати йому:
— А в школу як?
Прокiп так хижо:
— А, в школу... грамоти тобi!.. в пани сина!..
— А хоч би й у пани?
— Щоб i нога в школi!.. щоб i нога не була! — кричить.
Миколка:
— Як же... я ж не... ненарошне.
— Старцюго, — батько йому, — панувать!.. Ось прийде, за стiл залiзе... книжки розкладе, перо... старцюго, щоб i нога не була!
Аж перекидається та плаче Миколка:
— Он... он, — каже, — усi... учаться — i Василь, i Павло... гарно як.
— Iч, старцюго, рiвняється до яких...
— А хiба... хiба душа в мене... хужа?
— Смiттюго, у їх плуги свої. В найми з душею з своєю!
— Божевiльний, — жiнка йому, — нащо ти був зразу в школу

1 2 3 »

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери